ГР. №2 Українська література

         Українська література 2022року

03.11.2022

Тема. 

Тема:	Жанрові особливості (динаміка сюжету, неоромантичність та ін.). Вольовий характер Григорія Многогрішного. Родина Сірків, майор Медвин.
Мета:	(формувати компетентності): предметні: опрацювання змісту роману: навички літературознавчого аналізу, характеристики образів-персонажів; розвиток усного мовлення; ключові: зображення високих морально-естетичних рис простої людини; уміння тлумачити назву роману; його жанру; навички пізнавальної діяльності та критичного мислення; комунікативну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до почуттів і думок інших; навички роботи в групі; уміння сприймати чужу точку зору; міжпредметну: поглиблення знань з історії України про події, які відбувалися під час репресії 1920-1930 рр., вплив епохи радянської тоталітарної системи на долі українців; громадянську: патріотичні почуття; повагу до Батьківщини; гордість за її талановитих та безстрашних людей; загальнолюдську: виховання доброти, чесності, справедливості, мужності, героїзму, поваги до тра¬диції та обрядів українців, справжньої дружби та взаємодопомоги.
Обладнання:	портрет Івана Багряного, виставка видань його творів, ілюстрації до роману «Тигролови».
Тип  уроку:	урок формування  вмінь та навичок.
Хід уроку

 Сміливі завжди мають щастя.

Іван Багряний

I.         ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ.       АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Літературний диктант за біографією Івана Багряного

1.     Дата, рік і місце народження. (2 жовтня 1906 р., с. Куземинь на Полтавщині)

2.     Справжнє прізвище, ім’я, по батькові. (Іван Павлович Лозов’ягін)

3.     Навчання письменника. (Спочатку в церковно-приходській школі, в Краснопільській художньо-керамічній школі, в Київському художньому інституті)

4.     Назва збірки, яку присвятив батькові. («В поті чола»)

5.     У скільки років почав друкуватися? (У 20 років)

6.     У якому році й за що був арештований? (1932 року був арештований за те, що хотів працювати для української культури, критикував національну політику СРСР, закликав українців орієнтуватися на Європу, а не на Москву)

7.     Де відбував роки заслання? (Поселення Зелений Клин на Далекому Сході)

8.     Куди емігрував після війни? (Спочатку до Словаччини, потім до Німеччини)

9.     Коли написав роман «Тигролови», яка його перша назва? (Перша назва роману «Звіролови» (1943), у 1946 році «Тигролови» було видано у вдосконаленому варіанті)

10.   За який час Багряний написав твір «Тигролови»? (14 днів)

11.   В якому році і якою премією був нагороджений за роботу над романом? (У 1992 році за часів незалежної України посмертно нагороджено Шевченківською премією)

12.   Дата і рік смерті, місце поховання. (25 серпня 1963року в Західній Німеччині,           м. Новий Ульм)

III.       МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Вступне слово вчителя

З настанням української державності ми якось краще почали усвідомлювати, що «нашого цвіту — по всьому світу». Тепер добре знаємо, що українці живуть у всіх частинах планети. Нелегка доля змушувала їх у різні часи покидати різну землю і шукати щастя в далеких краях.

«Тигролови» — один з тих нечисленних художніх творів, який дарує нам образне бачення «трудів і днів» українських переселенців, що утворили на Далекому Сході величезних за розмірами край під назвою Зелений Клин.

«Тигролови» відкривають нам прекрасно зображену природу далекого Уссурійського краю з її величезними горами, незайманими пралісами, бурхливими гірськими ріками, багатим розмаїтим тваринним світом. Персонажі роману вражають своїм вільнодумством, сміливістю, фізичною витривалістю та просто людською привабливістю. їх мужні характери гармоніюють із суворою та дикою природою. Завдяки саме цим якостям «Тигролови» свого часу набули тимчасової популярності серед зарубіжних читачів. Твір перекладений шістьма мовами, а його неодноразові видання досягли трьохмільйонного тиражу. Читачі купували цей роман для себе і як святковий  подарунок своїм близьким та знайомим.

2. Оголошення теми і мети уроку

IV.       СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Робота над романом «Тигролови»

1.1. Паспорт твору

Рід: епос.

Жанр: пригодницький роман.

Тема: боротьба за виживання в умовах тоталітарного режиму; життя українських переселенців на Далекому Сході.

Ідея: утвердження людяності та сміливості, перемоги добра над злом.

Проблематика: проблема протистояння особистості тоталітарній системі; добра і зла; злочину і кари; морального вибору; волі до життя; людини і природи; життя і смерті; роль українських звичаїв і обрядів у родині.

Персонажі: Григорій Многогрішний (молодий український інженер-авіатор — правнук гетьман Дем’яна Многогрішного), родина Сірків (батько Денис Сірко, мати Сірчиха, син Грицько, дочка Наталка), майор НКВС Медвин (головний ворог Григорія), сім’я Морозів, мисливець-тунгуз Петро Дядоров, його дружина Фійона (коханка майора Медвина); собаки Заливай, Нерпа, Рушай.

Особливості композиції і сюжету: роман складається з двох частин і шести розділів (всього у творі 12 розділів); сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і зіставляються (Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин).

Частина І: розділи «Дракон», «Світ на колесах», «Навзводи із смертю», «Родина тигроловів», «П’ятнування», «В пралісах Сіхоте-Аліня».

Частина II: розділ «Memento тогі», «Осінь у тайзі», «Зима», «Рейд на Хабаровськ», «На кішку», «Навзводи зі щастям».

Експозиція: опис ешелону — «Дракона»: «Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи сліди, летів дракон».

Цей потяг був дійсно схожий на міфічне чудовисько: шістдесят коробок-вагонів-шістдесят суглобів, Суглоби-вагони — то домовина для тисяч людей. Це ешелон смерті, який летить у небуття. „ Аж ось зривається українська пісня. Вона починається з одного голосу, її підхоплюють інші, і ось вона шириться і летить вільним птахом над страшними вагонами.

Зав'язка: утеча Григорія Многогрішного з потяга смертників: «Всіх лежачих перераховували. Нема лише одного. А виявлений «секрет» був такий: у вагоні, у тім, середнім, тридцять другім, знайдено сліди диверсії — чотири дошки були двічі перерізані ножем упоперек. Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю і любов до життя, може проробити таку роботу».

Розвиток дії: Григорій, блукаючи по тайзі, рятує Наталку від ведмедиці; життя Григорія з родиною Сірків; мисливські пригоди, поїздка до Хабаровська, полювання на тигра.

Кульмінація: Многогрішний убиває майора Медвина: «Медвин кинувся упоперек, до лісу. Григорій дивився йому услід, слухав, як у грудях стукає серце, напоєне помстою. Григорій пересмикнув закривку і стрельнув. Постать підкинула руки, майнула ними в повітрі й покотилася з урвища...»

Розв'язка: Григорій і Наталку переходить Маньчжурський кордон: «А «диверсанти» були сміливі і досвідчені, одчайдушні — вони насмілились перейти кордон там, де того найменше сподівались».

Епілог: собака Заливай повертається до Сірків зі звісткою від Наталки і Григорія, а потім утікає в пошуках Наталки: «Пес шарпнувся, потоптався на місті, водячи очима то на одного, то на другого. А тоді враз тихесенько гавкнув... Та й враз, розпачливо скімнувши, зірвався з місця і погнав скільки духу. Щез...»

Позасюжетні елементи: портрети; екзотичні пейзажі тайги; історичні екскурси; інтер’єри.

Топографічні назви твору: Тібет, Байкал, Урал, Сибір, Забайкалля, Далекий Схід, Зелений Клин, Маньчжурія, Китай, Аляска, Україна, Колима, Сіхоте-Алінь, Київ, Одеса, Голуба Падь, Японія, Владивосток, Хабаровськ, річка Амур, річка Мухеня.

1.2.        Образ Григорія Многогрішного, майора Медвина та родини Сірків.

Образ головного героя Григорія Многогрішного

В основу «Тигроловів» покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало рис характеру самого автора: він не скорився, не змирився з нав’язаним йому статусом в’язня жахливої системи й залишився Людиною.

«Тигролови» — це романтичний твір, з елементами пригодницького жанру. Сюжет захоплюючий і динамічний, читач постійно перебуває в емоційному напруженні. І все ж «Тигролови» виходять за межі звичайної «масової» літератури, насамперед, ідейним спрямуванням. У творі Багряного всепоглинаюча ідея перемоги добра над злом втілюється через художні образи, ліричні відступи та символіку.

Стрімкий потяг — експрес, що мчить на Далекий Схід, як мчить і саме життя. У ньому розважаються й милуються краєвидами представники влади і терзаються роздумами про своє майбутнє звичайні люди, яких перетворено на зеків, безправних політв’язнів. Серед останніх і Григорій Многогрішний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної Богом та людьми реальності, потрапляє на розкішний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином, який здається Григорієві мрією-казкою. Тут живуть українці, колишні втікачі и вигнанці, які були колись розкуркулені радянською владою. Тут вони створили свій український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією.

Ми ще не бачимо Григорія Многогрішного, але вже відчуваємо його людську неординарність. Уявлення про зовнішність Григорія складається поступово. Спочатку бачимо в загратованому вікні вагона дві цятки блискучих очей, а потім — бліде обличчя. Після втечі з поїзда, під час блукань у тайзі, бачимо його украй виснаженим, обірваним, з давно неголеним обличчям. Трохи пізніше, коли Григорій відтане душею у теплій атмосфері родини Сірків, той божевільний блиск в очах зникне. Він заспокоїться, увійде у свій зви-чайний духовний і фізичний стан. Так, він справжній атлет, як про це зазначалось у чекістській телеграмі, коли після втечі почався його розшук. Високий, статурний. Разом із досвідченими і загартованими у мисливських походах Сірками він витримує важкі фізичні навантаження. Григорій для Сірків — людина із загадковим пройдешнім. Проте вони, вочевидь через свою тактовність, не прагнуть особливо дізнатися про його минуле.

Рівне і шанобливе ставлення Сірків до Григорія багато що говорить про останнього. Він легко прийняв їх спосіб життя, швидко опанував усі премудрості тайгового мисливства. Ні в чому не поступався значно досвідченішому у цій справі Грицькові. Був наділений рисою, що особливо цінується серед жителів тайги. Так, Григорій — людина виняткова. Його внутрішня делікатність і скромність виявляється в стосунках з Наталкою. Іван Багряний вельми детально показує нам історію кохання цих двох молодих людей. У романі є кілька важливих епізодів, кожний з яких допомагає нам відкрити щось нове в образі героя. До таких епізодів треба віднести погоню за своїм кривдником Медвином. Незважаючи на вроджену делікатність і духовну шляхетність, Григорій не здатний пробачити своїм  кривдникам. Більше того — він прагне помсти і добивається її. Григорій Многогрішний належить до людей, яких неможливо скорити. Надто багато у нього власної гідності і надто багато відповідальності за долю Вітчизни. Тільки вирвався з Наталкою за кордон, як зрозумів, що йому «стелиться шлях десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за тую незнану, за тую омріяну Україну».

Родина Сірків

Привабливими рисами характеру наділені й інші герої роману.

Родина Сірків живе дуже заможно: постачання пантів, хутра, м’яса та живих тигрів приносить значний прибуток. Сірки мають кілька коней, усе необхідне для полювання і ведення господарства (тільки на Голубу Падь вони щорічно завозять кілька тонн солі), мають добрий і зручний одяг, як тканий, так і зі шкір, оленячого та соболиного хутра, а перелік страв просто викликає заздрість.

Багряний показує, що такий світ можуть створити тільки люди вільні духовно і матеріально: «А люди — ті самі. І не ті самі, які й не такі. Всі такі, лише одним не такі, — поглядом, життєвим тембром, іншою якістю. Ці — сурові і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї ще не загнузданої стихії. Життя геть випекло з них сентиментальні риси і вайлувату млявість, настеливши їх, вигартувавши в безперервнім змаганні за своє існування».

Григорій до зустрічі з українською родиною Сірків відчував себе зацькованим звіром. Але атмосфера в родині звіроловів, яка прийняла і порятувала Григорія, тепла, домашня, як і довколишня природа. На тлі цієї розкішної багатовікової природа розквітає кохання Григорія до доньки Сірка Наталки.

Врятований Григорій його ще не бачить, але чує «дебелий, спокійний голос. Батьківський. Такий сердечний, а гуде, як із барила, і жартома...» Потім зустрічає з полювання «вусатого дідугана, дебелого, високого, червоновидого, а волохатими грудьми» в мисливському спорядженні. Це старий Сірко. Напевне, він здогадується, хто такий Григорій, але виконує неписаний закон тайги — допомогти потерпілому, пошанувати гостя: «Я не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата. Лежи ж собі. Такий закон тут. Наш закон. Навіть коли б ти був не християнська душа, а якийсь гольд чи навіть кореєць, то й тоді цей закон по твоїй стороні. Будь же веселий і щасливий...». І Наталка підтверджує ці батькові слова: «Знаєш, що батько сказали? Сказали, що відколи ти в цій хаті — вони відповідають за тебе... як за сина, от. І нічого не хочу знати».

Батько родини підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе, не відцуратися предківського, перебрався з родиною н тайгову глушину, «по-своєму таки віку доживати». Кмітливість І підвага стали спадковими рисами сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружніх дітей, привчили їх до праці.

Мати родини перше постає перед очима Григорія в національному одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не журися, синку. Вір у своє щастя!

А воно в тебе є... У сміливих щастя завжди є...»

Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям. Наталка й Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків. У серці матері — велика любов до цього суворого далекосхідного краю, де виросла, вийшла заміж, народила дітей і поховала близьких людей. Але «як напосядуть згадки про край той рідний, сонячний і тихий — далебі, журба бере, так би й полетіла туди». Мати й батько «з природної делікатності» не розпитували Григорія ні про що, проте видно було, що дуже йому співчували. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.

Грицько, Сірків син, став для втікача другом і братом, навчив мисливських премудростей. Так само як і батьки, мовчки і делікатно підтримував Многогрішного. Молодий Сірко — вправний мисливець і звіролов, сміливий, з великою повагою ставиться до батьків, шанує традиції й звичаї козацького роду.

Наталка Сірківна — горда лісовичка, мисливець і звіролов, хоче в усьому буди першою. Мати говорить про неї: «їй би на коні, та на полозках, та з гвинтівкою, та з собаками... Звели їй до відьми в зуби полізти — полізе, їй би треба хлопцем родитись...» Але разом з тим Наталка — ніжна й любляча донька, яка шанує предківські звичаї і тонко відчуває красу природи. Та найбільше вона розкривається у своєму почутті до Григорія Многогрішного.

Неприступна й насмішкувата, вона старанно приховувала своє кохання до Григорія.

Але у вирішальний момент, коли на перешкоді до її щастя стала розлука, вона діє рішуче і швидко —-так, як підказує їй серце. Знаючи, що над коханим нависла смертельна небезпека і йому треба ь тікати, вона готова навіть переступити батьківське слово (адже в неї

«Сіркова кров»), щоб бути разом з коханим. Наталка — ніжна, вірна й віддана подруга, яка готова йти зі своїм коханих хоч на край світу.

Майор Медвин

З конкретних негативних образів розкрито образ слідчого у справі Григорія Многогрішного — майора Медвина.

Сидячи у вагоні-ресторані комфортабельного експресу, цей представник влади виглядає як саме втілення могутності і вищості. Дізнавшись про втечу Многогрішного, Медвин згадує того в’язня — «диявол в образі людини»: «Що він з ним не робив!.. Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби... Він уже домагався не зізнань, ні, він добився, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі... Авжеж! Дивиться виряченими очима — і тільки. Як каменюка». А на самому початку цей в’язень сказав своєму мучителеві: «Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли... Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили — тисячі нас, замучених, закатованих...»

І дійсно, відтоді майор не міг спокійно спати, а одружившись, «боявся ночувати вдома...», особливо коли Многогрішний утік з божевільні, куди його відправили. Незабаром в’язня піймали, і майор особисто постарався, щоб йому дали великий строк. І от маєш: знову втік. І знову перед Медвином стали «очі замордованої, розчавленої, але непереможеної жертви».

Під час наступної зустрічі з Многогрішним Медвин «тіпався» зі страху... Многогрішний убиває свого колишнього слідчого іменем усіх замучених, вважаючи, що має на це моральне право.

Висновок учителя. У романі «Тигролови» Багряний по-своєму відтворює ідеї М. Хвильового про перспективу майбутнього України.

Серед нетрів приамурської тайги, на кордоні з Китаєм, Багряний знаходить той ідеал вільного людського співжиття та співпраці — те, що Хвильовий називав «загірною комуною».

Хутір родини Сірків оточують гори, де нащадки запорозьких козаків живуть і працюють своєю маленькою трудовою комуною, без будь-якого поневолення та примусовою чи найманої праці. Наявність таких поселень була для Багряного одним із позитивних надбань радянської влади та передумовою подальшого розвитку України. Ця маленька комуна — той ідеал, де вільна людина працює на своїй землі, що і є запорукою досягнення добробуту.

В оточенні вільних людей жахи минулого перетворюються для Григорія Многогрішного на марево, на химерний сон. Він починає відроджуватись до нового життя. А його відродження символізує відродження всієї нації.

1.3. Складання таблиці «Позитивні та негативні образи твору»

(Робота в групах: І група — позитивні герої, II група — негативні герої)         

Герої	Позитивні образи твору
Григорій Многогрішний	Молодий хлопець з України; політв’язень. Сміливий, відважний. Любить народ, свою Батьківщину. Щиро кохає Наталку. Вірить у майбутнє, символізує від­родження нації
Денис Сірко	Хороший і люблячий сім'янин, батько. Кмітливий і відважний мисливець
Сірчиха	Працьовита, любляча, турботлива мати. Дотримуєть­ся старовинних обрядів та традицій. Порядна та добра жінка "
Грицько Сірко	Вправний та сміливий мисливець і звіролов. 3 пова­гою ставиться до своїх батьків, шанує козацького роду
Наталка Сірко	Горда та смілива лісовичка. Хоче в усьому бути перша. Ніжна любляча донька. Тонко відчуває красу при­роди. Вірна й кохана подруга, готова іти з коханим хоч на край світу     Негативні образи твору
Герої	Негативні образи твору
Поїзд-дракон	Уособлює тоталітарну систему. Потужні паровози носять імена двох історичних постатей-головного ідеолога та виконавця страшенного антигуманного режиму — «Йосипа Сталіна» і «Фелікса Дзержинського»
Майор Медвин	Втілення могутності і вищості. Жорстокий, ненавис­ний. Боїться Многогрішного, його «замордованих очей, розчавленої терором, але не переможної жерт­ви». Гине від рук Григорія (Многогрішний убивав колишнього слідчого іменем всіх замучених)

1.4.        Бесіда з учнями

-   Що ви дізналися з перших сторінок роману «Тигролови»?

-   За що Сірки були вдячні Григорію? (За врятоване життя Наталки)         

-   Хто був предком Григорія Многогрішного? Посилайтеся на історичні факти. (Дем’ян Многогрішний — гетьман Лівобережної України (166-1672), ставши спільником Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви)

-   Зачитайте про страждання яких зазнав Григорій Многогрішний від Медвина. («Тії очі з кривавими росинками на віях — вони стоятимуть перед ним вічно... Що він з ним не робив! Він йому виламував ребра в саженній люті. Він йому повивертав суглоби. Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять усі... Дивиться виряченими очима — і тільки. Як каменюка. Він уже канав — але ні пари з уст»)

-   Як Григорію вдалося втекти із ешелону? («Ножем розрізав чотири дошки підлоги впоперек. На те пішло багато ночей. 99 шансів проти одного було за те, що від нього не лишаться тільки шматки, але він все-таки зістрибнув з потягу»)

- Що сталося з ним у тайзі? (Зустрічається з Наталкою, якій рятує життя, визволяючи з лап ведмедиці, а Наталка взамін рятує життя йому, прийнявши рішення разом із батьками залишити його в себе)

-   Як прийняли його в сім’ї Сірків? (Сірки прийняли Григорія у свою родину наче рідного)

-   Які враження охопили героя, коли він розплющив очі після тривалої втрати свідомості? («Роздивлявся по хаті. У кутку рясніли образи, вшитими рушниками прибрані, кропило з васильків за Миколою Чудотворцем.» У вікно знадвору зазирає сонце. Мати в опічку і в рясній стародавній спідниці, посміхаючись, несе тарілки в двері...»)

-   Яким чином, на думку Сірківни, люди поступово підкорили тайгу? («Чужина чужина... А бач, оббулися ...І дивись — зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скропили, ще й залюднили. І звикли, полюбили...»)

-   Яким чином українці опинились на Далекому Сході?

-   Якою справою займались Сірки? (Мисливством)

-   Що таке «п’ятнування» за романом «Тигролови»? («То наші стрілецькі вправи,— відповів старий Сірко,— в «п’ятно» стріляти, значить в пляму»)

-   Який подарунок прийняв Григорій від Сірка? (Гвинтівка, яку Сіркові подарував Блюхер, вони зналися ще від громадянської війн, відтоді, як били разом всю білу контрреволюцію...)

- Як Гриць охарактеризував своїх собак? («Це звірові собаки. Вони тобі візьмуть гуртом вепра і триматимуть, поки ти прийдеш і доріжеш його ножем. А от ціна оцим головне в тім, що вони тигрятники. Взагалі, як правило, немає в світі собаки, щоб від одного духу тигрячого не кидався зі скавулінням під ноги людині, від жаху. А ці навпаки. Вони б, мабуть, і диявола задавили»)

- З ким автор порівнює цих собак? (З головним героєм твору)

- «За яких обставин родина Сірків і Морозів зустрілась у тайзі? («Морози їхали з Комсомольська навпростець додому. Там дочка Ганна у брата в гостях була, забарилась, та й маля там породила. Так оце їздили туди забирати з шпиталю лагерного, та й інші мисливські справи залагоджували»)

- Про які страхіття Мороз розповів Сірку? («Розповів про місто каторги, про пекло новітніх канальських робіт, вигачуване костями українськими. Про колони виснажених арештантів на лютім морозі... Про голод і цингу... Про смерть від знущання, голоду, пошестей...

- Яке враження справив на Григорія напис, що був на снігу? («Медвин — це ж прізвище колишнього ката. Так, це прізвище викликало зливу страхітних спогадів, приспаного гніву, пекельної, непримиренної вічної ненависті»)

- Який самосуд вчинив Многогрішний над Медвином?

- Чому герой вагався, вирішуючи залишити сім’ю Сірків? («Але ж як він піде геть, не попрощавшись з цими людьми? Але ж як стане перед нею і не пожаліє її серце...»)

- Про що свідчить благословення батьків дочки з коханим у далеку дорогу?

- Яким чином Наталка повідомила батьків про успішний перехід кордону? (Відіслала Заливая із повідомленням, що вони успішно перейшли кордон із Григорієм)

1.5.          Складання сенканів

 «Григорій Многогрішний»

Сильний, цілеспрямований, волелюбний.

Перемагає, долає, бореться.

Борець проти тоталітарної системи.

Герой — співвітчизник.

«Медвин»

Майор НКВС Медвин.

Жорстокий, ненависний, злий.

Залякує, катує, принижує.

Справжній «людолов», що полює на людей.

Боягуз.

V.        ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

1.  Як ви думаєте, у чому виявлялась любов Григорія Многогрішного до батьківщини? Наведіть переконливі аргументи.

2.  Доведіть, що сім’я Сірків — не лише гарна родина, а й міцне родовідне дерево української нації.

3.  Чому, на ваш погляд, Сірки, перебуваючи далеко від України, дотримувались українських народних звичаїв і обрядів?

4.  Висловіть власну точку зору стосовно розуміння героями твору слова «щастя».

VI.       ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

□         Скласти 12 завдань тестів за романом «Тигролови». Написати міні-твір на одну із запропонованих тем: «У сміливих завжди є щастя», «Патріотизм починається з батьківщини, де ти народився», «Доля України та українців за ро

27.10.2022

Тема. 

Тема:	Іван Багряний (І. Лозов’ягін). Основні віхи життя й творчості митця, його громадянська позиція. «Тигролови» як український пригод­ницький роман. Проблема свободи й боротьби за визволення.
Мета:	(формувати компетентності): предметні: ознайомлення з основними віхами життя і творчості митця, його громадянською позицією; уміння аналізувати твір щодо проблематики; розвиток культури зв'язного усного мовлення і мислення; ключові: уміння вчитися: навички пізнавальної діяльності та критичного мислення; комунікативну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок та почуттів оточення; громадську любов до рідної землі; загальнокультурну: виховання активної громадянської позиції; повага до історії нашого народу та цінностей традицій українців.
Обладнання:	портрет Івана Багряного, виставка видань його творів, ілюстрації до роману «Тигролови».
Тип  уроку:	урок засвоєння нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.
Хід уроку

Ми є. Були. І будем ми.

Й Вітчизна наша з нами.

Іван Багряний

I.         ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ.        МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вступне слово вчителя

Наш урок присвячений ознайомленню з життям та творчим шляхом українського письменника-емігранта Івана Багряного. Його ім’я довгі роки було невідомими в Україні, творчість його замовчувалась. І тільки тепер, в роки незалежності, письменник повернувся до нас своїми прозовими творами, документальними статтями, збірками поезій. Його визнанням (хоч і запізнілим) стало присудження йому посмертного в березні 1992 р. найвищої відзнаки нашої країни — Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

III.       ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя. Відомий український літературознавець М. Жулинський сказав: «Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка висвітлила б шлях із чорної прірви зневіру, приниження і знеособлення в безсмертя».

Отож на сьогоднішньому уроці ми дізнаємось про цю надзвичайно мужню і «велику» людину, яку ще називають «Лицарем духу».

2. Презентація учнів «Життя і творчість Івана Багряного»

Учень-літературознавець. Іван Багряний (справжні ім’я, прізвище та по батькові Лозов’ягін Іван Павлович) народився 2 жовтня 1906 року в селищі Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра. Навчався спочатку в церковно-приходській школі в Охтирці, а з 1916 по 1918 рік — у вищій початковій школі. У 14-річному віці був свідком жорстокої розправи чекістів із 92-літнім дідусем та дядьком, чия безневинна смерть вразила хлопця.

З 1920 року навчався в Краснопільській художньо-керамічній школі, яку закінчив 1922 року. З 1922 по 1926 рік працював на різних посадах: викладав малювання, працював на шахтах Донбасу.

З 1926 по 1930 рік навчався в Київському художньому інституті.

Писати вірші почав ще в школі, рано розпочав і свою літературну діяльність. 1

Учень-історик (пояснює термін «чекіст»). Чекіст — співробітник Всеросійської надзвичайної комісії в боротьбі з саботажем. Ця комісія була каральним органом, яка карала та залякувала населення, на захоплених територіях.

Учень-літературознавець. Те, що мистецтво — покликання, юнак усвідомлював уже з юних літ, але, навчаючись у художньому інституті, диплома так і не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадійним».

Що ж означає «політично неблагонадійний»? Це той, хто понад усе любить свою Батьківщину і шанує рідні традиції і звичаї, вболіває за її долю. Для митців тієї доби такий ярлик був типовим явищем.

Молодий письменник привернув до себе увагу сумнівними ідеологічними позиціями, які прочитувались в його віршах, опублікованих у журналах «Глобус», «Червоний шлях».

У двадцятирічному віці І. Багряний почав друкувати оповідання й поетичні твори. Віршований роман «Скелька» з його національно-патріотичним пафосом викликав шалену лють у тодішньої влади, тож твір був заборонений і конфіскований.

Вже тоді молодий поет встиг засвідчити свій небуденний хист збірками віршів «До меж заказаних» (1929); поемою «Монголія» (1927); історичним романом у віршах «Скелька» (1930).

Його неординарний характер і його незалежна вдача привернули увагу тоталітарної правлячої системи.

Після виходу у світ збірки оповідань «Крокви над табором»

І.  Багряного арештували й засудили на п’ять років поселень на Далекому Сході. Його звинувачували в тому, що він хотів насамперед працювати для української культури, критикував політику СРСР, закликав українців орієнтуватись на Європу, а не на Москву.

Учень-історик (пояснює термін «тоталітарний режим»). Тоталітарний режим — це політичний режим, що характеризується відсутністю демократичних свобод, диктатурою і повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства й особи.

Учень-літературознавець. 1932 року Іван Багряний був заарештований та засуджений на п’ять років концтаборів БАМЛАГу (рос. Байкало-Амурский лагерь). Його арешт не паралізував вольової вдачі; він не став заляканою безмовною жертвою, а вів ідеологічний і психологічний двобій зі слугами тоталітарної системи. Багато що з пережитого описано в романі «Сад Гетсиманський», який можна вважати автобіографічним.

Терміну не добув — утік у 1936 році. Він переховувався між українцями місцевості Зелений Клин на Далекому Сході. Враження від життя серед дикої природи в оточені земляків-українців, які на далекій чужині зберегли свою мову, віру, традиції, пізніше склали основу пригодницького роману «Тигролови».

Був повторно заарештований на початку 1938 р. й сидів у Харківській в’язниці НКВС 2 роки 7 місяців. Звільнили у 1940 році восени у зв’язку з важкою хворобою легень під нагляд. Умовне звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати. Це місто Охтирка, де й застала його війна.

Учень-літературознавець. 1941 рік — початок Другої Світової війни. Багряний пробує знайти своє місце в УПА серед бандерівців. Він пише статті, листівки, бойові пісні й марші, малює агітаційні плакати. Але згодом розходиться у поглядах із керівництвом УПА й емігрує спочатку до Словаччини, а потім до Німеччини.

У письменника — в’язня сталінських концтаборів після закінчення війни був тільки єдиний шлях — еміграція, тому він назавжди покинув свою батьківщину.

В еміграції, живучи переважно в Німеччині, Іван Багряний виявив велику творчу енергію — як поет, романіст, публіцист, політичний мислитель і діяч, організатор політичного життя.

Заснував газету «Українські вісті» — видавництво, яке друкувало заборонені твори українських письменників. Разом зі своїми колегами — емігрантами створює восени 1945 року. Мистецький український рух (МУР). Тут з-під його пера виходять романи: «Тигролови» (1944 р.— «Звіролови», друге видання — 1946 р.), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло» (1953), «Людина біжить над прірвою» (1965) та інші твори.

Учень-історик (доповідь про У ПА). Українська Повстанська армія — це підпільна українська військова організація під час Великої Вітчизняної війни, озброєне крило організації українських націоналістів.

Учень-літературознавець. Емігрувавши на Захід, письменник не зміг забрати сім’ю, яка залишилась у Радянському Союзі. У Німеччині він після війни одружується вдруге з українкою Галиною Тригуб, яка стала йому доброю порадницею, найвірнішою опорою в житті. Сім’я виростила двох дітей — Нестора та Роксолану.

А на батьківщині плели інтриги енкаведисти. Його сина від першого шлюбу Бориса (на батьківщині лишилися від першого шлюбу син Борис і донька Наталка) змусили звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернувся глибоким нервовим потрясінням, а для батька — критичним станом здоров’я.

Учень-історик (пояснює термін НКВС). Займався боротьбою з національними та політичними рухами, зокрема тими, які провідували ідеї національної незалежності та закликали до повалення радянської влади. Для досягнення цих цілей часто використовувались жорстокі методи (ув’язнення, допити, тортури), які відповідали режиму радянської влади й були пов’язані з порушенням прав людини та масовими репресіями.

Учень-літературознавець. З часом до туберкульозу, який нажив у радянській тюрмі, додався цукровий діабет і серцева недостатність. З 1948 р. він часто хворів, але, прикутий до ліжка, написав свої найкращі твори, зокрема «Сад Гетсиманський» — перший твір емігранта з СРСР, який розповів правду про жахливий катівський механізм радянської влади.

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року в санаторії Блазієн за робою над черговим рукописом. Тихий Новий Ульм, де він проживав, ще ніколи не бачив скільки траурних вінків і скорботних очей.

3. Історія написання роману «Тигролови»

І. Багряний — це людина, яку називають Лицарем духу, а його і мір «Тигролови» — одним із захоплюючих пригодницьких романів н українській літературі.

Твір перекладали німецькою, голландською, англійською мовами. Книга була написана за 14 днів, і на закритому літературному конкурсі 1944 р. у Львові автор здобув першу премію. Це свідчить про популярність за кордоном і увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності.

«Тигролови» — це плід болючих спогадів про кількарічне заслання на Далекий Схід.

Головний герой Григорій Многогрішний — сильна особистість.

Це український інтелігент, бунтар, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, що став одним із перших політичних в’язнів і був насланий царем до Сибіру.

- Чому ж автор дає своєму героєві прізвище Многогрішний?

Учень-історик (наводить історичну довідку про гетьмана). Дем’ян Многогрішний був гетьманом Лівобережної України н 1668 по 1672 рік, ставши спільником Дорошенка, почав боротьбу проти Москви. Пообіцяв про свій намір нізащо не віддавати Київ полякам і разом з Дорошенком воювати проти Польщі. На Многогрішного робили доноси і проти нього було організовано змову...

18 березня вночі змовники схопили його і відправили до Москви, де гетьмана катували та звинувачували у зраді. Московські старшини від імені усього малоросійського народу стратили колишнього гетьмана. 28.05.1672 р. його вивели на страту, але цар вислав гінця з повідомленням, що він замінює смертну кару на заслання у Сибір.

4. Теорія літератури.   Пригодницький роман — роман, сюжет якого динамічний і насичений незвичайними подіями, а також характеризується несподіваним поворотом.

IV.       ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

1. Обговорення висловлювань діячів культури про Івана Багряного та його творчість

□  «Роман чарує справжнім шармом пригодницького жанру: динамічним розгортанням подій, благородством поведінки головних героїв, їхнім умінням знаходити вихід з численних екстремальних ситуацій, торжеством справедливості» (О. Ковальчук).

□  «Роман «Тигролови» і його головний герой виховує сильних і твердих людей української нації» (О. Теліга). .

□  «...Стверджує жанр українського пригодницького, роману українського роману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить, нове слово в українському літературному процесі» (Юрій Шерех).

□  «Твір «Тигролови» є епопеєю мужньої боротьби й перемоги нового українства над природою і над його ворогами... Твір високо-патріотичний, високомистецький і по-вселюдському гуманний» (В. Чорнограй).

2. Прийом « Доміно»

«Громадська та літературна діяльність Івана Багряного»

Одна із найтрагічніших постатей в українській літературі XX ст. > активний учасник відродження > автор ліричних, прозових, драматичних творів, прихильник пригодницько-романтичного напрямку > великий оптиміст і гуманіст > людина — легенда > письменник-емігрант >

V.        ПІДСУМОК УРОКУ . Вправа «Незакінчене речення»

1. Цікавим було на уроці...      2.          Дуже зацікавило...     3.          Найбільше вразило...

VI.       ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ        □  Читати роман «Тигролови».

□  Виписати позасюжетні елементи (описи інтер’єру, пейзажні описи).

□        Підготувати доповідь на тему «Письм

20.10.2022

Тема. Євген Маланюк. Коротко про митця. Художнє осмислення героїчної і трагічної історії України, оптимістичний висновок про її майбутнє  в поезії «Уривок з поеми». Її актуальність, символічність назви.                            

 

Мета :  - поглибити знання учнів про життя і творчість Є. Маланюка, зробити ідейно-художній аналіз його  творів, з’ясовуючи ідейно-тематичне спрямування; розвивати навички самоосвіти та саморозвитку, зв’язного мовлення, аналізувати текст твору, робити висновки; формувати життєві компетенції- саморозвитку,  самоосвіти, комунікації та творчості; виховувати  інтерес  та повагу до творчої діяльності   Є.Маланюка.

Тип уроку-урок-дослідження з використанням ІКТ.

 

Міжпредметні зв’язки: історія України, зарубіжна література.

Наочність: опорні конспекти, підручник О.Авраменка «Українська література. 11клас», презентація про Є.Маланюка та «празьку школу»

 

ХІД   УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ  МОМЕНТ

 

ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ.

1.Повідомлення учнів про життєвий і творчий  шлях Євгена Маланюка.

2.. Вчительська презентація  творчого шляху Євгена Маланюка (з використанням ІКТ)

3.Самостійне опрацювання життєпису Є Маланюка зі  складанням тез для переказу. стр.153-154.

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

1.Коли і де народився Є.Маланюк?(2 лютого 1897 року в селищі Новоархангельську на Херсонщині)

2.За що був звільнений від оплати за навчання?(вчився на «відмінно»)

3. Де навчався і через що не закінчив навчання?(Петербурзький політехнічний інститут не закінчив, бо почалася І світова війна)

4.Через що емігрує до Польщі?(через переслідування в Україні новою владою)

5.Яку освіту здобув у Чехословаччині?(фах інженера)

6. Лідером якої організації стає?( «Празької поетичної школи»)

7. Де друкував свої перші твори?(в еміграційних журналах «ЛНВ», «Ми», «Дажбог», «Дзвони»)

8.Які збірки належать до І періоду його творчості? («Стилеті стилос», «Гербарій», «Земля й залізо», «Земна Мадонна», «Перстень Полікрата»)

9.Чому переїжджає до США?( там працює за фахом і має більше можливостей для друк своїх творів)

10.Які збірки належать до ІІ періоду його творчості? ( «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень»)

11.З яких мов він перекладає на українську?(французької,  польської, чеської)

12.Чому його книжки після смерті понад 70 років лежали в спецфондах?(були заборонені через його патріотичні переконання)

 

Після падіння УНР він змушений був емігрувати до Польщі,оскільки брав участь у воєнних подіях та був ад’ютантом Головнокомандувача армії УНР У 1924 році. Втрата державності була для нього тяжким випробуванням,він ніяк не міг змиритися,чому Україна не вистояла в цій боротьбі.Тому у 1924 році пише поезію»Уривок з поеми»,у якій висловлює своє ставлення до  Митець постійно шукав відповіді на питання: чому Україна зазнала поразки? І пов’язував історію України із сконцентрованою символікою в пласті історії . Для поета Україна – Еллада Степова, Київ – Степова Александрія; Є. Маланюку болить втрата державності, утрата тієї еллінської краси й сили, які були притаманні Україні княжої доби. Є. Маланюк був упевнений, що Україна зуміє вибороти собі незалежність, бо має це місце в історії.

Учень читає поезію Є.Маланюка

Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren

Уривок з поеми

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.

І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні — богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана —

Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя — муці.

Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.

Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.

Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!

Хай згинуло, хай загуло —
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі

Херсонські прерії — мов Січ,
А кобзарем — херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
— Вставайте! Кайдани порвіте!

Бо ж там тече козацький Буг
Й — не раз червоная — Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі — з дитинства нюхав.

Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той —
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.

...Даремно, вороже, радій —
Не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!

Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських —
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.

2.Аналіз твору спільно з учителем.

Бесіда

( з використанням цитат для підтвердження думки учня)

1.Які елементи автобіографії ми помітили в перших строках вірша?

2.Чи прослідковується життєва позиція автора? Яка саме?

3.Які історичні часи описані в творі?

4. Які гетьмани згадані в « Уривку з поеми»? Чому саме вони?

5. Які поети української вольності згадані Є Маланюком?

6.Як називається стилістичний прийом ,що покладається думкою на якийсь літературний твір? Зачитайте цитати і визначте твори і авторів .

7. Які ватажки національно-визвольних змагань згадані  у вірші?

8.Чи можна останню строку вірша назвати саркастичною?Зачитайте її.Проти кого направлений цей сарказм?

Робота в групах.

І група-знайти визначення алюзії та пояснити, як ви це розумієте?(стр.249)

Алюзія-художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, історичної події або чого-небуть іншого( з підручника)

ІІ група-знайти в електронному словнику про історіософія в творах. Виписати основні ознаки.

 

Історіософія — релігійно-філософські чи філософсько-ірраціонально-містичні уявлення про історичний процес та відповідні теоретичні схеми розвитку такого процесу і відповідні способи теоретизування. Будь-яка історіософська концепція виходить з того, що існує історичний процес як такий, але першопричини історичного руху принципово не можуть бути до кінця раціонально осмислені і логічно концептуалізовані.( з Вікіпедії)

Історіософія  -це спроба пояснення сенсу, логіки історичних подій( з підручника стр.250)

Основні ознаки:

-         В основі твору лежить історична подія.

-         Автор аналізує цю подію зі своєї точки зору.

-        Має бути зв’язок історичної події із твором,який вивчається.

 

ІІІ-скласти паспорт твору за планом.

Аналіз поезії «Уривок з поеми»

(паспорт)

Автор: Євген Маланюк.

Дата написання: 5 червня 1924 року.

Жанр: вірш

Рід літератури – лірика

Лірика – громадянська й філософська.

Епіграф: Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren (Переклад: Я син цієї породи … Е. Верхаерен).

Тема: зображення героїчної і трагічної історії українського  народу.

Ідея: возвеличення  державності України, її славного  історичного минулого

Напрям – модернізм

Віршовий розмір – чотиристопний ямб

Римування: перехресне. 

Провідний мотив твору “Уривок з поеми” – пробудження в українського народу психології переможця, згадуючи колишні перемоги прадідів.

У вірші “Уривок з поеми” використано козацьку тематику.

 

Учні зачитують  художні засоби поетичного твору(усно)

 

Епітети: кремезного чумака, блідий праправнук, в гучних віках, державну волю, дні буденні, запорозька кров, міцних поплічників, отаманів курінних, п’яний сміх, скривавлене обличчя, залізна голова, катівської сокири, дикий вихор, упевнена рука, в батуринськім огні, свячений ніж, майбутні діти, жадний примус, жадне зло, херсонські прерії, херсонський вітер, козацький Буг, вербний пух, послів московських.

Метафори: я закохавсь в гучних віках; я волю полюбив державну; рокоче запорозька кров; (отамани) уміли кинуть п’яний сміх в скривавлене обличчя – муці; (залізна голова) жбурляла в чернь слова; я там весен вербний пух і дух землі з дитинства нюхав; і з серця кров’ю крикнув Гонта.

Порівняння: (голова) жбурляла в чернь такі слова, що їй мороз ішов за шкіру; вони лишилися, як криця!; херсонські прерії — мов Січ, а кобзарем — херсонський вітер;

Звертання: Даремно, вороже, радій; народ мій — в гураган подій жбурне тобою ще, невірний!

Алюзія: І рідним був одразу клич: — Вставайте! Кайдани порвіте! (Т. Шевченко “Заповіт”).

Метонімія “…як не калічила Москва…”

В “Уривку з поеми” згадано таких історичних осіб: Івана Гонту, Бодана Хмельницького, Максима Залізняка, Івана Мазепу.

 

ІІІ. Закріплення знань.

 1.Тести онлайн з теми на порталі « На урок». Оцінювання.

 

ІV. Підбиття підсумків уроку.

Заключне слово вчителя.

 

 Євген Маланюк-постать в українській літературі дуже цілісна. Він наважується роздумувати про ідею творення державності України, звертається до історичного періоду - доби козаччини, національно-визвольної боротьби під назвою Коліївщина, де народними героями стають Залізняк та Гонта. Авторові не байдужа доля рідного краю, він бачить у своєму народі великий потенціал для створення власної держави. Маланюк  ніби уособлює пророчі слова Шевченка «Вставайте! Кайдани порвіте», згадує Мойсея І.Франка, що став провідником свого  народу до обітованої землі. Не може забути він славних українських гетьманів-Богдана Хмельницького та Івана Мазепу, що були героями «вольності» . Автор вірить у потенціал і силу України, він передбачає боротьбу за її державність. Не кожен поет наважиться піднімати такі важливі державницькі питання у своїй творчості, але ж недарма Євгена Маланюка називають «імператором залізних строф» Твір актуальний сьогодні, як ніколи, тому що зараз, маючи власну державу, ми відчуваємо загрозу зі сторони московських «братів». Тому «Уривок з поеми» дуже злободенний. Нам треба цінувати та берегти свою державу, вірити в її силу і міць та краще майбутнє.

V. Оцінювання.

V. Домашнє завдання(диференційовано-на вибір)

1.Підготувати розповідь про Є. Маланюка як представника «празької школи»

2. Напишіть твір-роздум « Чи можна Є. Маланюка назвати патріотом України» , використовуючи матеріали з його біографії та аналізуючи вірш «Уривок з поеми»?

 

 

17.10.22

Тема. .           ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА (ОГЛЯД).

«ПРАЗЬКА ПОЕТИЧНА ШКОЛА»  УКРАЇНСЬКОЇ  ПОЕЗІЇ ТА  ЇЇ ПРЕДСТАВНИКИ

Мета:дослідити історичні умови й функціонування української літератури за кордоном, причини другої хвилі еміграції українців, створення «празької школи» української поезії; стисло оглянути творчість пред­ставників «празької школи»; розвивати навички сприймати розвиток літератури в історичному кон­тексті; виховувати почуття патріотизму.

Тип уроку:     вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, тексти поезій, портрети представників «празької школи», виставка творів.

Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом

Батьківщини, хто відчував пекучий брак Батьківщини,

як вічно роз'ятрену рану, хто задихався в чужому повітрі,

у чужому підсонні, під чужим небом...,

той зрозуміє психологічний стан емігранта.

\                                             Є. Маланюк

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I.  Оголошення теми й мети уроку

II. Організаційний момент.   Мотивація навчальної діяльності учнів

   Емігранти, чужоземці, вигнанці, люди, хворі Україною... У них забрали рідну землю, небо, могили предків, але не змогли лишити Любові, пам'яті, прагнення жити Батьківщиною. Звер­німо увагу на епіграф уроку. Сьогодні ми спробуємо віртуально пройти шлях емігранта, сприйняти його психологію, підґрунтя поетичної творчості й побачити ту Україну, омріяну, виболілу, незвичну.

 

III.         Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1.  Бесіда

•    Пригадайте умови еміграції українців на початку XX ст.

•    Назвіть письменників першої хвилі еміграції.

•    Окресліть основну тематику їх творчості в еміграції.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Лекція вчителя

·       Загальний огляд розвитку

Література української діаспори або еміграційна література —  література написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з Укра­їни на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України у XX ст. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література XX ст. розвивалася паралельно з іншими європей­ськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та про-радянською літературною продукцією.

Перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. уважа-ється трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з'явилися переважно в США й Канаді. Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.

Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з'явилися в 1920-х рр. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька - Холодна та ін.) в Чехословаччині та групи «Танк» та «Ми» в Польщі.

Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самови­раження в еміграції з'явилося багато оригінальних літератур­них творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 р. активно діяла організація українських пись­менників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана Уласом Самчуком. У МУРі були й літературні критики, серед яких Юрій Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров. Важливим зав­данням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест.

Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об'єднання виникали в англомов­них країнах. Так, у 1954 р. аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово», у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).

Особливо яскравою була творчість неформального об'єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавськии, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). їхні твори відзначаються модерністською елітарною естетикою і віддалені від політики.

Зі здобуттям Україною незалежності значно почастішали кон­такти «материкових» і діаспорних письменників. Загалом літера­тура діаспори дедалі більше інтегрується в загальноукраїнський літературний процес.

·       Психологія поета-емігранта

 

·       «Празька поетична школа»

Назва «Празька школа», яка об'єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших, уперше була вжита професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947)».

«Пражани» були своєрідним «творчим клубом», у якому циркулювалася низка художніх, філософських, політичних, ідео­логічних тощо ідей, котрі поділялися співрозмовниками. Тому маємо справу з «нестандартним» колективним явищем в історії української літератури, яке, попри окресленість однією назвою та певною співзвучністю тих чи інших ідей, образів, мотивів у творчості поетів, передбачає розмову про доволі насичені, різ­нобарвні, глибоко самобутні і самостійні художні практики «пра-жан», об'єднані лише певними загальними рисами.

Суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних творчих особистостей відбулося в Празі 20-х рр. XX ст., де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали в місцевих закладах та інших навчальних установах: Карловий університет (О. Стефанович, О. Лятуринська,  О. Ольжич,  Н. Лівицька-Холодна, А. Гарасевич), Український Вільний Університет                                  (О. Стефанович, О. Ольжич, А. Гарасевич), Україн­ська господарська академія                      (Є. Маланюк,  Л. Мосендз), Україн­ський високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова (Ю. Дараган, О. Теліга, Г. Мазуренко), Українські студії практич­ного мистецтва (О. Лятуринська, Г. Мазуренко). Міжвоєнна Прага, по суті, перетворилася на один із найбільших мегаполісів україн­ського наукового, літературного та політичного життя на еміграції.

За своїм стилем «пражани» були неоромантиками, але філо­софською заглибленістю й любов'ю до класичних форм спорід­нювались з київськими неокласиками.

їхні твори відбили болісні роздуми над причинами поразки у визвольній війні. Вони сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно сильна й вольова особистість, національно свідомий українець, який з ідейних переконань віддасть життя за незалеж­ність України. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою батьківщиною, щирий патріотизм — основний пафос їхньої творчості.

 

2. Огляд творчості поетів «празької школи»

Повідомлення учнів (випереджальне завдання для груп).

Юрій Дараган

Родоначальник школи, мав великий вплив на творчість пое­тів саме історіософськими мотивами (яскравий історизм, варяги,

дикий степ, сонячний Дажбог, настрої вигнанця). Увійшов у літе­ратуру збіркою «Сагайдак» (1925). Тема України є центральною н ліриці Дарагана. У циклах віршів «Луна минувшини», «Дике поле», «Срібні сурми», «Запоріжжя» Дараган творить поетичний і натхненний образ Вітчизни. Вона приходить до нього в снах і наяву, у спогадах і скупих звістках. За нею він тужить, її образ плекає в серці як найдорожчий і поки що не досягнений ідеал. Митець прагнув поетичним словом витворити ідеал українця — мужнього й загартованого в боях, який пишається славним мину­лим народу і наслідує героїчні подвиги своїх предків.

Леонід Мосендз

Поет, прозаїк, критик, перекладач. Під час громадянської ііійни воював у лавах війська Петлюри. 1920 року разом з армією УНР відступив до Польщі. Навчався в Українській господар­ській академії на хіміко-технологічному факультеті. Учений-хімік, визнаний у Європі винахідник. Лейтмотив поезій Мосендза — відродження України, визвольної боротьби її народу після Першої світової війни. Одним з перших відчув космічність свого народу й нації. Це було модерне світовідчуття людини XX ст. (вінок сонетів «Юнацька весна»). Мосендз творив «наукову» пое­зію, сміливо в її образну тканину включав філософські мотиви, поняття й лексику з точних наук, розширюючи естетичне поле лірики. Цим шляхом у 60-х рр. ітимуть І. Драч, М. Вінграновський та їхні послідовники.

Олег Ольжич

Талановитий поет, публіцист, політичний діяч, археолог, людина-легенда. Син видатного українського поета Олександра Олеся. Під час Другої світової війни організатор підпільного руху опору фашистам. Жорстоко закатований німцями на смерть 1944 р. Збірками «Рінь», «Вежі», «Подзамчя» він увійшов в укра­їнську літературу як поет раціональної, предметної лірики, яка заперечувала сентиментальне оспівування життя та образ пасив­ної, безвольної людини. Олег гартував свою волю і вважав, що саме сильна духом, цілеспрямована особистість потрібна май­бутній відродженій Україні. По-новому трактує митець поняття героїчного, що поєднує в собі й хоробрість, і відвагу серця, а го­ловне — сильний заряд духовності, яка веде борців до оновлення світу, розбиває кайдани рабства.

Олена Теліга

Поетеса, революціонерка, яскрава особистість, вольова, енер­гійна й вродлива жінка, яка своє життя присвятила боротьбі

за незалежну Україну. Під час Другої світової війни на окупова­ній Україні організувала літературно-мистецьке життя, очолила Спілку письменників України. Як українську патріотку геста­півці 1942 р. розстріляли в Бабиному Яру.

Посмертно вийшли збірки «Душа на сторожі», «Прапори духа», «Полум'яні межі». У поезіях та публіцистичних висту­пах поетеса проголошує героїзм як найвищу чесноту, сформувала принципи героїчної етики, наповненої героїчним діянням, відва­гою, безкомпромісністю. У художньому світі поетеси панує бунт, змагання за оновлений світ, протест проти безбарвної «нудоти життя». На переконання О. Теліги, рідний край від неволі може врятувати новий тип українця, який уміє жити й творити для своєї нації.

3. Читання віршів поетів «празької школи» (за вибором учнів)

V. Закріплення набутих знань, умінь, навичок

1.     На основі опрацьованих відомостей про еміграційну літера­
туру, прослуханих поетичних творів побудуйте узагальнений
портрет-асоціацію українського поета-емігранта.

ВІН — українець, вигнанець...

2.     Прокоментуйте епіграф до уроку.

УІ.   Підсумок  уроку

Поезія пражан напрочуд наснажена рисами неокласицизму, тим невід'ємним артистизмом, постійним закоханим подивом перед красою, історією, міфологією, літературою, що притаманні великим творінням світової літератури.

VII.        Домашнє завдання

1.Опрацювати конспект, скласти тези статті підручника.

2.Індивідуальні завдання: підготувати розповідь про життєвий шлях                                   Є. Маланюка; огляд творчості.

 

13.10.2022

Тема. Література рідного краю. Леонід Талалай

10.10.2022

Тема. Контрольний твір (есе) за доробком М.Куліша, Б.-І. Антонича, О. Турянського

6.10.2022

Тема. 

Тема:	Гуманістичний, життєствердний пафос поеми в прозі, його вселюдська значимість і всеохопність.
Мета:	(формувати компетентності): предметні: формування вміння розуміти й пояснювати умовність зображення, створення художньої реальності на конкретному матеріалі; удосконалення уміння здійснювати ідейно-художній зміст твору; коментувати їх, виокремлювати основні ідеї; ключові: висловлення власних міркувань, спираючись на текст, коментування епізодів твору; проведення аналогії із сучасним життям; емоційно-ціннісну: усвідомлення переваги в житті духовного над матеріальним.
Обладнання:	портрет письменника, фотографії, видання творів, текст повісті, ілюстративний матеріал до них; словники літературознавчих термінів та довідники; кросворди.
Тип  уроку:	урок засвоєння нових знань.
Хід уроку

Це наймогутніїиий протест (без протесту) проти останнього європейського злочину, це крик одчаю душі людини, мужа, батька, а рівночасно вислів віри в людину, який Вам вдалося так просто, а рівночасно так могутньо висловити трьома словами «є сонце в життю»...

П. Карманський

...в особі О. Турянського ми, без сумніву, мали сильний і чесний талант, його болі і поривання зрозуміють і сучасні... читачі.

Степан Пінчук

...повість О. Турянського — це серйозний внесок українського письменника в художнє осмислення світовою літературою подій першої світової війни.

Лариса Лебедівна

 

I.         ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ.        АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Об’єднатися у дві команди, розгадати кросворд.

І команда

					1
						2
			3
4
						5
					6
					7
						8
	9
			10
	11
				12

     По горизонталі:

1. Ім’я одного з товаришів, що першим «заснув навіки»... (Боянї).

2. Одне з лих, що допікали невільникам... (голод).

3. Один із товаришів — справжній польський шляхтич... (Пшилуський).

4. Те, що охопило майже всіх товаришів... (божевілля).

5. Скептичний філософ повісті... (Добровський).

6. Один із героїв, що не то співав, не то повторював колискову... (Ніколич).

7. Сліпий товариш за національністю був... (австрієць).

8. Цей герой відрізав від мертвого шматок м’яса... (Сабо).

9. Саме це приносить війна... (смерть).

10.         Один із псевдонімів автора... (Думка).

11.         Саме в гімназії цього міста О. Туринський викладав українську мову та літературу з 1908 до 1910 року... (Перемишль).

12.         Те, проти чого направлена повість... (війна).

По вертикалі: Оглядівський.

 

II команда

							1
							2
							3
						4
						5
								6
					7
	8
					9
10

 

По горизонталі:

1. Ім’я одного з товаришів, австрійця... (Штранцінґер).

2. Той, хто переміг у боротьбі з матеріальним... (дух).

3. Саме за них Сабо вбив сотника... (гроші).

4. До цієї верстви населення належав Пшилуський... (Шляхтич).

5. Мрія кожного із семи товаришів — побачити... (сонце).

6. Голос душі сліпого товариша, його очі — це... (скрипка).

7. У сім’ї О. Туринського було... дітей (восьмеро).

8. Українська гімназія, в яку вступив за допомогою сільського вчителя... (львівська).

9. Пісня, яку не то співав, не то повторював Ніколич... (колискова).

10.         За Добровським: «Ти не зміниш наш... світ» (нужденний).

По вертикалі: Турянський.

III.       ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

IV.       ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ

1. Слово вчителя

Роман Федорів у передмові до збірки писав: «Осип Турянський нічого у своєму творі не вигадав. Він, володіючи величезним матеріалом [...], зумів «стиснути» пережите, переболене й перемучене у короткій повісті. Відповідно був вибраний стиль: уривчастий, суворий й водночас — пісенно-поетичний. Письменник, очевидно, й не міг тоді по Свіжих слідах писати розлого, довго, рани його ще були свіжі, ще люто боліла душа, ще кожне слово, спогад, думка були схожі на шрапнель, на розривну кулю, на холодне лезо багнета; ще ночами йому снилися заметені снігом, скуті морозом і всипані солдатським трупом голі албанські гори. У передмові до книжки він писав: «... Судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — у країну божевілля й смерті». Тому його книжка й написана мовби одним подихом, вона повна крику, розпачу, подекуди й патетики [...]; і ще ця книжка повна попереджень людству: дивіться-но, що робить з людиною війна; і ще ця книжка повна віри в силу людського духу: навіть у найскладніший час, коли героям твору довелося вибирати між очевидною смертю і звироднінням, канібалізмом, вони обрали смерть, не опустилися до звірячого самозахисту; і ще в цій книжці багато ніжних ліричних струн: автор (і заодно його герой, Оглядівський) живуть спогадами про рідний край, про любу дружину, малого сина — про звичайні і водночас великі людські радощі».

Петро Карманський високо оцінив «Поза межами болю»: «Ваш твір — це наймогутніша з відомих мені картин не тільки в нашій, а й у цілій європейській літературі... Ваш твір викликає вражіння дійсно пережитого, переболілого і списаного кров’ю серця. І змістом (ідейно) і формою він має прикмету новітнього, наскрізь європейського твору, і я певний того, що він здобуде право громадянства у всесвітньому письменстві. Це наймогутніший протест (без протесту) проти останнього європейського злочину, це крик одчаю душі людини, мужа, батька, а рівночасно вислів віри в людину, який Вам вдалося так просто, а рівночасно так могутньо висловити трьома словами «є сонце в життю»...

«Колізія між Космосом / Гармонією / Миром / Добром та Соціумом / Хаосом / Війною / Злом увиразнює трагедійність авторської дихотомії «я» — «світ» у творах про війну О. Туринського, де «я» — це людина, особистість, а «світ» — це хаотичний соціум» (Лариса Лебедівна).

Письменник втілив неоромантичну ідею порозуміння і контакту зі світом, коли герой, з одного боку, відчуває вплив всесильних «космічних сил», а з другого, починає усвідомлювати велику значущість людських учинків і власну відповідальність за все, що коїться на землі.

Повість-поема «Поза межами болю» О. Туринського вирізнялася від творів західноєвропейських письменників про Першу світову війну Е.-М. Ремарка, А.Барбюса, С. Мірівіліса, Е. Хемінгвея, котрі воювали, як і О. Туринський, іншими настроями, ніж твори «втраченого покоління», вірою в перемогу добра і світла над злом, «духу» над «тілом», любові над ненавистю. Усвідомлення ваги моральних цінностей, духовного вдосконалення людини допомогло О. Туринському щонайглибше зрозуміти природу війни як катастрофи. «...Повість О. Туринського — це серйозний внесок українського письменника в художнє осмислення світовою літературою подій першої світової війни» (Лариса Лебедівна).

2. Виразне читання уривка з повісті (у II частині)

«— Я не тужу за ніким,— сказав Добровський,— проклинаю цілий світ і серджусь навіть на своїх родичів. Навіщо вони привели мене на світ? Невже це нужденне життя варте того, щоб його цінити й за ним тужити? Не світить сонце нам ось тут, то взагалі не світить. Та найбільш болюче те, що в людській душі погасло світло ідеї. Сучасна війна обнизила людей до рівня найдикіших звірів. Найдикіше озвіріння обхопило тих мужчин, які ані разу не конали в огні боротьби.

Та вже в найглибшу безодню душевної гнилі впала найбільша частина женщин, які своєю брехливістю, облудою, жорстокістю й безмежною жадобою гроша та своєю все свіжою різноманітністю статевої розпусти перейшли тисячу разів найдикішого мужчину — хама. За що ми боролися? Яка ідея цієї світової війни? Я вам скажу. Ми проломали сербський фронт і сунемо, як море, вперед. На сто кроків переді мною бачу ось яку картину: на землі лежить сербський жовнір, а мій капрал б’є його обома руками раз у раз у лице. Підходжу близько й виджу, що серб уже давно мертвий. Розлючений кричу до свого капрала:

—          За що ти б’єш у лице трупа?

—          За те,— каже він,— що ця сербська собака не має ні сотика в кишенях.

Ось вам ідеал всякої війни! Ось вам образ людської душі!..

Із-за великої втоми мені приходилось тяжко говорити. Та все-таки я мусив запитати:

—          Добровський! Що ти зробив із тим капралом?

—          Я пустив йому кульку в лоб.

—          Отже, тебе аж надто обурило людське озвіріння. У твоїй душі, значить, і в душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея — де поки що іскра під попелом людського самолюбства і звірячості. Та прийде час, і ця іскра вибухне могутнім огнем і спалить до тла попелище ладу, опертого на звірячій боротьбі людини з людиною й народів з народами.

—          Якщо попіл не загасить перед тим цієї іскри, — сказав Добровський.

—          Ось тут між нами,— озвався Ніколич,— заступлені австрійські народи, котрі так себе ненавидять і поборюють. А проте, ми, їх сини, співчуваємо собі тут, наче брати. Ми тут уже здійснили ідеал братньої прихильності й любові.

Добровський мовчав хвилину, опісля озвався з гіркою іронією:

—          Яка ідея привела нас в албанські нетра? 45 000 трупів невинних батьків і синів на шляху смерті! Якій ідеї потрібні наші муки й наша смерть? Вона вже тут на нас чатує. І ще нині нас усіх задушить крайно трусливим і жорстоким способом!

І не умремо ми навіть так званою геройською смертю, тільки погибнемо тут, наче сліпі щенюки, кинені у стухлу, замерзаючу саджавку! І якщо сюди заблукають колись ситі прогульковці, то про наші кості заговорить найперше, напримір, така дама, у котрої буде замість душі здоровий питльований книш, який її так розіпре, що вона буде похожа на ходячий тілесний бомбаст.

Ця жіноча діжа смальцю зашкварчить:

«Ті кості не роблять на мене вражіння ні як пережиття, ні як літературна тема».

Хвилину думав Добровський, потім зітхнув:

—          Тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей. З цієї причини я, товариші, присягаю вам: коли яким чудом застане хтось нас тут іще живими і схоче рятувати нас, то я скочу в дебру. Я не хочу назад вертати в озвірілий світ.

Знов замовк, опісля глянув на хмари й на товаришів і сказав:

—          Якби я був найвищим єством, яке сплодило світ і життя, то, дивлячись на діла своїх рук і на ваші муки, я запався би зі сорому на саме дно пекла.

Маю тільки одно бажання до життя: заки засну, хотів би наситити клятий шлунок невеличкою мискою якої-небудь теплої страви... І коли б я був Шекспіром, то сказав би тепер щось, похоже на оце: — Десять царів за один український пиріг...»

3. Завдання: визначити проблеми повісті.

Коротко схарактеризувати їх

□  Життя і смерть;

□  людина і війна;

□  держави і війна;

□  влада грошей;

□  духовність і моральні цінності;

□  боротьба духу і матерії;

□  людська доля, призначення людини;

□  роздуми про Бога і шлях Ісуса Христа;

□  місце митців у формуванні людської свідомості, душі.

У повісті відображено проблематику кінця світової війни і перших повоєнних років, коли передова частина європейської інтелігенції досить чітко усвідомлювала, яким нечуваним злочином проти людства була розв’язана імперіалізмом війна. О. Туринський виступив проти війни з усією переконаністю інтелігента-демократа, що вийшов із селянської маси, яка найбільше потерпіла. Антивоєнний пафос твору О. Туринського має досить міцний і цілком реальний соціальний ґрунт. І якщо шукати аналогії, варто згадати антивоєнні твори В. Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея. В О. Турянського багато спільного саме з їхньою демократичною позицією. Ще одна особливість антивоєнного спрямування повісті-поеми «Поза межами болю» полягає в тому, що це був, за одностайним визнанням критики, протест без протесту. Це означає, що О. Туринський таврував війну не у формі безпосередніх публіцистичних виступів, а художньо: розвитком сюжету, змалюванням персонажів, розкриттям їхніх думок, висловлювань і, зрештою, усіх героїв твору. «Отим-то й висока художня форма «Поза межами болю», що в ній нема ні сліду якоїсь буденної, журналістичної тенденції, як це буває в багатьох інших творах»,— писав у післямові до віденського видання повісті критик Роберт Плен. На антивоєнний пафос твору працює вся змальована автором картина. Семеро полонених опинились серед зими в горах Албанії і один по одному (за винятком автора) вмирають від виснаження, голоду й холоду. Своїм життям і смертю, кожним своїм помислом, порухом затьмареної стражданням і болем свідомості виносять грізний присуд тим, хто кинув людство у страшну безодню війни. О. Туринський розвінчує імперіалізм як такий. Вважаючи Першу світову війну несправедливою, він далекий від того, щоб стати на бік якоїсь однієї з воюючих держав чи певної їх групи. Мабуть, не випадково семеро учасників недолі виявились представниками різних національностей. Самі герої усвідомлюють свою інтернаціональну спільність, яка склалася всупереч намаганням вдасть імущих посіяти ворожнечу між надіями: «Ось тут між нами,— озвався Ніколич,— заступлені народи, котрі так себе ненавидять і поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе тут, наче брати. Ми тут вже здійснили ідеал братньої прихильності і любові». Викриття імперіалізму і війни у поемі має всезагальний характер. Але оскільки герої твору — громадяни австрійської держави, це викриття здійснюється переважно на австрійському матеріалі. У гнівних інвективах, проголошуваних біля згасаючого багаття, герої твору визнають, що численні, позбавлені всякої мети жертви вояцтва цісарської Австрії,— безглузді. «Яка ідея,— запитує Добровський,— привела нас в албанські нетрі? 45000 трупів невинних батьків і дітей на шляху смерті. Якій ідеї потрібні наші муки і наша смерть?»

У стражданнях багатьох сотень тисяч людей О. Туринський звинувачує не окремі народи, а тих, у чиїх руках влада, хто вершив долю мільйонів. «Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самі відчули й пізнали бездонну глибінь людського страждання! Тоді боги стали б людьми, а люди братами».

Конаючи від холоду і голоду, герої твору називають винуватців свого лиха: «Наше тіло пожерли найбільші пани світу: царі і грошовладці, а нам оставили тільки шкуряний мішок із душею і кістьми всередині». На думку О. Туринського, саме людська нікчемність є причиною воєн. Невміння дослухатися один до одного, невміння домовлятися, поступатися чимось, знаходити компромісні рішення заради збереження миру. Людська пихатість і зарозумілість, гордовитість і прагнення бути вищим — це і є, дійсно, та сама людська нікчемність, що не дозволяє зберегти мир. І тоді приходить війна, яка руйнує життя людей, нівечить долі.

Війна, полон, засудження військових злочинців — це реальна ідейно-мистецька основа повісті-поеми «Поза межами болю». Але О. Туринський у своєму творі, крім цих, порушував складні філософські, людинознавчі проблеми, які виходять далеко поза рамки даного конкретного історичного моменту.

І завдяки цьому книжка надовго зберігатиме не тільки пізнавальне значення художнього документа певної епохи, а й лишиться злободенною в найстислішому розумінні, відповідатиме душевним запитам читачів. Основна філософсько-моральна проблема твору зводиться до визначення місця людини в складному світі, і не просто місця, а й позиції громадянина щодо грізних сил: природи, несправедливих соціальних законів, явищ самого фізичного існування людини. І повість-поема О. Турянського підноситься до найвищих злетів гуманістичної думки не лише постановкою, а й способом розв’язання цієї проблеми. Хоч яке пекло людського існування розкрив перед нами письменник, хоч крізь які муки провів він своїх героїв, але загальний морально-етичний пафос твору сповнений оптимізму, що розкривається в афоризмі: «Є сонце в житті», висловленому незрячим Штранцінґером. Вся внутрішня логіка повісті переконує, що зігріта й одухотворена великою ідеєю воля людини може стати такою силою, яка здатна змагатися з об’єктивними законами природи і перемагати навіть найбільшими зусиллями і «поза межами людського болю». Віра в ефективність активної позиції людини, хоч би в якій важкій ситуації вона опинилася, віра в світлі покликання її — ось що надає повісті-поемі О. Турянського особливої ідейно-естетичної цінності, невичерпаності щодо можливостей впливу і на сучасного читача.

4. «Асоціації» (робота в парах)

Створити асоціативний ряд до слів: війна, життя, смерть, доля, душа, людина, використовуючи зміст повісті.

5. Робота зі змістом повісті

Наведіть цитати, пригадайте епізоди на підтвердження того, що твір пройнятий гуманістичним пафосом.

Очікувані відповіді:

□  Товариші не кидають Штранцінгера, допомагають звернути зі «шляху смерті».

□  Ніколич не допустив «добровільної жертви товаришів», коли ті потерпали від холоду, відвернув від канібалізму.

□  Добровський на дав спалити скрипку Штранцінгера.

□  Оглядівський розділив кістку цукру і порох, що знайшов у кармані, на 6 частин. Намагається зігріти замерзлі руки Штранцінґера.

□  Сабо не дав кинутися Бояні у прірву.

6. Символи у творі

Хрест на дорозі, могила, чорнії могутні скелі, чорні круки - символ смерті.

Скрипка — очі, мудрість, душа, духовність.

Верби, явір, срібна річка, жайворонок, небеса, рай, сонце, мати з сином — рідний край, життя, майбутнє.

Дорога — доля, життя.

Вогнище — тепло, життя.

Родинне гніздо — надія, любов, на якій тримається світ.

7. Скласти «Доміно»

На картках розміщено елементи композиції. Скласти їх у потрібній послідовності.

І — Ліричний відступ       II — Експозиція   III — Зав’язка

КОМПОЗИЦІЯ

IV — Кульмінація   V — Розвиток дії VI — Розв’язка

І — Ліричний відступ	II — Експозиція	III — Зав’язка
КОМПОЗИЦІЯ
IV — Кульмінація	V — Розвиток дії	VI — Розв’язка

Очікувана відповідь

I  — Ліричний відступ. («Я і мої товариші впали жертвою жахливого злочину, це був злочин, якого люди і природи допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства». «Я чудом остався між живими». Тіні загиблих товаришів з’являються йому у сні і наяву. Автор призиває майбутні покоління українців до «вселюдського братерства і любові»)

II — Експозиція. Похід військовополонених, жорстокість конвою.

III— Зав’язка. Семеро товаришів вбивають конвоїра, утікають. «Голод і мороз ведуть їх на стрічу смерті, і третій ворог — безнадійність. Вони не їли десять днів».

IV— Кульмінація. Як врятуватися? Потрібно розпалити вогнище, це значить зняти із когось одежу. Починається моторошний «танець смерті». Вирішують: хто впаде у «танці смерті» першим, з того і знімуть одежу. Шршою жертвою під час «танцю смерті» падає Бояні.

V — Розвиток дії. Загибель кожного із товаришів Оглядівського: перший помер Бояні, далі — Пшилуський, Ніколич, Сабо, Штранцінгер, Добровський.

VI— Розв’язка. Оглядівський, автор твору Осип Туринський, урятований.

V.        ПІДСУМОК УРОКУ

1. Розгадування дітлойдів

Дітлоїд (дитлойд) — це загадка, головоломка, в якій потрібно розгадати відому фразу (афоризми, прислів’я чи приказку, фразеологічний зворот, назву книги чи кінофільму тощо) за її абревіатурою. Повнозначні слова в диплоїдах позначаються великою буквою, а службові — малою літерою; числівники — цифрами. Наприклад: 1 ГвПГа2 вПГ = Одна головешка в печі гасне, а дві в полі горять.

1. дТПЗСТ. ПМПНПЛБйННВЛЩ. ТЙСБХЗПЛД. («Для творчої праці замало самого таланту. Поет мусить пройти найглибше пекло людського буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилювати, захоплювати, піднімати людську душу»)

2. ШЛШІуП. («Шукай логіки, шукай ідеї у природі»)

3. оБІЯТМЯТМсЛС! («О Боже! Який Ти малий, який Ти марний супроти людського страждання!»)

4. ТЛТТС. («Тільки людина так тяжко страждає»)

5. ЗСНсНЗ. («Зберігай справедливість навіть супроти найнижчих злочинців»)

6. СВОЛдРНЗ. («Сучасна війна обнизала людей до рівня найдикіших звірів»)

7. СЛНнМБЩ. («Самітна людина ніколи не може бути щаслива»)

8. ЛнЄЗнЄД. ЛТНіЩ. («Люди не є злі... не є добрі. Люди тільки не-щасливі і — щасливі»)

9. КЛВ1000 Рві С. («Кожна людина вмирає тисячу разів в одній секунді»)

10.           ІОЦзІУП... («Десять царів за один український пиріг...»)

11.           ПТЖвКСМЗщДМЖ. («Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити»)

12.           ТКсГГсГйХаЩТЖсНйХСЛ. («Тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей»)

2. Заключне слово вчителя. Роман Федорів у передмові до збірки О. Туринського писав: «...імперіалістична війна, фронтові й полонинські будні стали для нього найбільшою академією; тут він навчився ненависті до тих, хто розв’язав війну. Устами свого товариша Сабо письменник засуджує бездарних генералів із графськими титулами, які гнали солдатські маси на багнети; він засуджує попа Черевайка, котрий з казальниці заохочував брата йти з ножем на.брата; він засуджує вертлявого, всюдисущого інтенданта, який «збив собі маєтки», поставляючи армії на фронт замість доброякісних харчів зчервивлений хліб та засмерділі консерви. Не минає письменник і зрадливих жінок. Вірна дружина, мати з дитиною— це був його рай на землі, пісня і мир. У своєму запереченні війни, злигоднів Туринський не забуває також господа бога, кажучи: «Який ти малий, який ти марний супроти людського страждання». Письменник вірить, що колись переповниться чаша людського терпіння, «іскра вибухне могутнім вогнем і спалить дотла попелища ладу, опертого на звірячій боротьбі людини з людиною і народів із народами». І далі він пише: «Розвалю храми облуди, пекло й небо розтрощу і сотворю нове царство — рай людини на землі».

Осип Туринський, безперечно, любив свій народ, присвятив служінню йому все своє життя, але в повісті «Поза межами болю» не виставляв «напоказ» свою українськість, не підкреслював його, народу, винятковість. Пройшовши фронтові та полонинські університети, він збагнув, що майбутнє людства у збратанні, здруженні народів. І тому, мабуть, не випадково вивів на «дорогу смерті» серба, словака, угорця, німця, українця, поляка... Усі вони різні у своїх стражданнях, і всі вони однакові у своїх прагненнях вижити. Один із них говорить: «Ось тут між нами заступлені народи, котрі так себе ненавидять і поборюють. А проте ми, їх сини, почуваємо себе, тут наче брати. Ми тут уже здійснили ідеал братської прихильності і любові». Через різню, через біль, страждання прийшли до любові? ...Вони всі замерзли біля погаслого вогнища посеред гірської пустки і тільки чудом врятувався майбутній автор повісті «Поза межами болю»; Туринський врятувався, щоб повторити Шевченкове: «Любітеся, брати мої»! Він мав на увазі все людство.

VI.       ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. Дібрати матеріал для написання есе на одну з тем за творчістю М. Куліша,    Б.-І. Антонича, О. Туринського.

3.10.2022

Тема. Осип Турянський. «Поза межами болю» - поема у прозі, що хвилює, єднає людські серця, звільняє і просвітлює душу.

 

1.Перегляньте запропоновані відеоматеріали за наступними посиланнями:

https://www.youtube.com/watch?v=MhgVxbx97qg ,

https://www.youtube.com/watch?v=Nd5BFrUjsU8 .

або прочитати поему Осипа Турянського «Поза межами болю».

Ø Сьогодні, поговоримо з вами про одного з найяскравіших представників українського модернізму, знаного як автора поеми в прозі «Поза межами болю». Він представляє експресіоністську стильову течію.

 Існують теоретичні роздуми літературних критиків стосовно самобутності твору «Поза межами болю».  Р. Плєн, С. Пінчук дали визначення жанру –  «поема», Р. Федорів – «повість», М. Селегій – «модерна епопея», З. Гузар – «поема-симфонія», М. Ільницький – «роман». Найчастіше визначають жанр твору «Поза межами болю» як антивоєнна психологічна поема в прозі.

     Зверніть увагу на технічну письмову оздобу твору. Майже кожне нове речення, обрамлене поетичною ритмізованою прозою, починається з абзацу й має вигляд віршованих рядків. Дослідження графічного аспекту ліричної форми «Поза межами болю» О. Турянського лежить у глибині застиглого трепету експресіонізму, що в письменницькій практиці визначається великою кількістю тире, крапок, у решті речень у вигляді дужок.

     Інколи здається, що основному сюжету нікуди дітися й він має вийти за межі «реального». Наприклад, коли автор як персонаж, замкнувшись у свій світ бажань і спогадів (різдвяна картина), був представлений «потоком свідомості», ірраціональною хвилею простору й часу.

     Епічний принцип зображення сюжетної канви твору характеризується тим, що автор часто охоплює все життя людини чи найважливіші її моменти. Із розповідної форми дізнаємося про трагічне життя Штранцінгера, який осліп через поранення в одному з боїв. Його мати з розлуки померла, а наречена наклала на себе руки. Із діалогу між персонажами стає відомо, що в Сабо нікого не було з рідних, а Пшилуського зраджувала дружина. Перед очима Оглядівського, який був у передсмертному стані, промайнуло все його життя. Письменник, перетинаючи межі ліричної форми твору, забезпечує героям істинно епічну повноту буття, розгортає справжню історію їхньої душі.

2. Аналіз  твору Осипа Турянського «Поза межами болю».

 (письмово зробити аналіз твору в зошит)

Твір про поневіряння військовополонених, колишніх солдатів австрійської армії, сімох друзів у нещасті. Утікши від охоронців, чоловіки опиняються наодинці з дикою природою, де лише сніг, холод, голод і жодної живої душі. Найбільша небезпека для втікачів — замерзнути в лютий зимовий мороз.

1.Рік написання _________________________________

1.      Літературний рід________________

2.      Ознаки якої течії модернізму ви помітили?: _________________

3.      Жанр: _________________________________________

5. Особливості композиції:_________________________

6.Кому присвячений твір:__________________

7.Тема:__________

8. Ідея:_____________

 

 3. За результатами переглянутого відео та прочитаного матеріалу складіть опорний конспект.

 

29.09.2022

Тема. 

Тема:	Автономність, відкритість зарубіжним традиціям і новітнім процесам, розвиток української літератури в Західній Україні до 1939 р. Богдан-Ігор Антонич. Коротко про митця. Аполітичність, наскрізна життєствердність, метафоричність і міфологізм поезій; екзотика лемківського краю в контексті вселюдських мотивів. Лемківська конкретика як джерело образних асоціацій. «Зелена євангелія» – нерозривна єдність природи і людини, ідея життєствердження, поєднання язичницьких мотивів із християнськими  («Різдво», «Коляда»).
Мета:	(формувати компетентності): предметні-літературознавчу: зробити огляд літератури Західної України до 1939 року; ознайомити з творчим шляхом Б.-І. Антонича, специфікою його світосприйняття та поезій; поглибити знання учнів про міфологізм та асоціативність; ключові: комунікативну: спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок і почуттів оточення; інформаційну: навички самостійного здобуття інформації; навички роботи з текстом; читацьку: виразне га вдумливе читання поезій; загальнокультурну: естетичний смак та зацікавленість читанням, світогляд; емоційну: формування переконання за будь-яких обставин залишатися з народом, його цінностями; громадянську: прагнення глибше пізнати національну літературу.
Обладнання:	портрет Б.-І. Антонича, фотоколаж «Карпатський край», «ча-рівна скринька», літературознавчий словник.
Тип  уроку:	урок засвоєння нових знань.
Хід уроку

I.         ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Природа — вічне джерело людської 'творчості, людського мислення. Любімо, шануймо, бережімо природу, вічне джерело нашого життя, і нашої творчості! Вона нам стократ більше віддасть, ніж ми можемо їй дати.

М. Рильський

Вірю в землю батьківську і в її поезію.

Б. -І. Антонич

III.       СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Створення узагальненого портрета літератора Західної України

1) Західна Україна у добу сталінських репресій бере на себе місію творця нової української літератури.

2) Література Західної України має виразну європейську спрямованість.

3) Авторитетними для молодшого покоління стають Ольга Кобилянська та Василь Стефаник.

4) Літератор Західної України має бути: інтелігентом, мати письменницьке коріння, ґрунтовну освіту, бажано європейську, високу національну свідомість, самостверджуватися в ім’я України.

2. Оглядове ознайомлення з розвитком літератури в Західній Україні в 30-ті роки XX ст. (розповідь учителя або повідомлення підготовленого учня)

До 1939 р. Україна мала зовсім інший вигляд. Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинилися у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. Східна Галичина й Західна Волинь стали частиною Польщі. Румунія володіла Північною Буковиною, а також землями Бессарабії, які нині входять до складу сучасної Одещини. Чехословаччина загарбала Прикарпатську Русь. У 1939 р. відбувся черговий переділ Європи, внаслідок якого більша частина західноукраїнських земель перейшла до УРСР.

Акт воз’єднання, на жаль, не можна було назвати здійсненням віковічної мрії українського народу, бо воно принесло на Західну Україну сталінізм. Зазнаючи національних утисків, українське населення на окупованих землях не лише зуміло зберегти мову, культуру, звичаї. За межами України розвивалася національна література, яка засвідчувала відкритість зарубіжним традиціям і новітнім процесам. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління — Богдан Кравців, Б.-Ігор Антонич, Святослав Гординський.

Письменники розділилися на три основні групи:

□  журнал «Вісник» згуртував довкола себе прихильників націоналістичного напряму: Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, а також поетів так званої квадриги — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз;

□  молоді пролетарські письменники об’єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» й видавали у Львові журнал «Вікна». До них приєдналася група «новошляхівців», які гуртувалися довкола журналу «Нові шляхи», редагованого Антоном Крушельницьким;

□  найбільшим угрупованням стали письменники ліберальної орієнтації, до нього входили: Петро Карманський, Юра Шкрумеляк, Ірина Вільде, Богдан Лепкий, Наталена Королева, Андрій Чайковський, Катря Гриневичева.

Галичина, зокрема Львів, став центром українського літературного життя Західної України. У 1920-1930-х р. було створено літературні угруповання західноукраїнських письменників навколо журналу «Вісник» (редактор Д. Донцов), тижневика «Назустріч», засновником якого був відомий критик М. Рудницький, і часопису «Дажбог».

3. Розгляд фотоколажу «Карпатський край»

4. Слово вчителя

На карті сучасної України не знайдемо Лемківщини, бо її там немає. А народ, який жив обабіч Карпат до 1947 р., називався лем-ками. Ніщо не вплинуло на їхню самобутність, навіть полонізація. У 1920-х р. тут панували проукраїнські настрої. Друга світова війна розділила Лемківщину на північну територію, яка потрапила до Польщі, та східну — до УРСР. Жителів було вивезено із предковічних земель:

Скільки раз тебе нам

Народили весни,

Світку ти карпатський,

Світку наш чудесний!

5. Метод «Чарівна скринька»

Учні мають відгадати, що знаходиться у чарівній скриньці. Плеяду найвизначніших поетів світу, молодих оригіналів продовжив почесний її член, поет, який про себе писав:

Антонич був... і жив колись на вишнях,

На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко...

- То ким же був, уявляв себе поет? Відповідь знаходиться у чарівній скриньці. (Хрущ)

6. Опрацювання життєпису Б.-І. Антонича

6.1.        Демонстрування презентації біографії і творчості учнем

6.2.        Створення портфоліо поета

Методичний коментар

Цю роботу можна проводити в парах, групах, колективно. На кожну парту кладуть аркуш із надрукованою анкетою. Учні повинні її заповнити.

1. Прізвище, ім’я.

2. Дата народження.

3. Місце народження.

4. Національність.

5. Освіта, науковий ступінь.

6. Рід діяльності.

7. Поетичний доробок. -        

6.3.        Складання кроссенсу за біографією поета Б.-І. Антонича

Методичний коментар

Кроссенс. — це сучасний методичний прийом візуалізації навчального матеріалу. Слово «кроссенс» означає «перетин значень» і придумане за аналогією до слова «кросворд».

1     2     3

8     9     4

7     6     5

[1]  — Біблія (Батько поета — священик Василь Кот (Антонич)).

      2  — Ангел (Подвійне ім’я на Західній Україні давали дітям, щоб ті мати більше ангелів-охоронців).

3  — Скрипка (Грав на скрипці).

4  — Львівський університет (Місце навчання).

5  — Дажбог (Журнал для молоді, який редагував Б. І. Антонин).

6  — Вертеп (Вірш «Різдво»),

7  — Цифра 5 (Кількість збірок).

8  — Три перстені (Назва збірки, за яку отримав літературну премію Львівського товариства письменників та журналістів).

9  — портрет Б.Т. Антонина.

7. Словникова робота

Асоціативність — це зв’язок уявлень чи відчуттів, коли одне з них викликає у свідомості низку інших, подекуди суб’єктивних.

Міфологізм — те, що має стосунок до міфології — науки про міфи (легенди, сказання, в основі яких лежать вірування давніх народів про походження Землі, Всесвіту, явищ природи; про богів тощо).

Ротація — скорочена назва машини для друкування газет у XIX столітті.

7. Вправа «Встанови відповідність»

Досить цікаво укладав свої збірки поет, синтезуючи ліризм із філософією буття, поступово піднімався догори, вибудовував перспективу. Виконаємо тест-увідповіднення.

книга природи книга міста і цивілізації книга молодості, краси книга нескінченності, таємничості книга міфів

 

Відповідь: 1В, 2-Г, З Д, 4-А, 5 Б.

9. Слово вчителя

Першу поетичну збірку «Привітання життя» Антонич видав у 1931 р., коли ще навчався у Львівському університеті, де посилено студіював україністику. Писати почав дуже рано, тому друга з’явилася по закінченню філологічного факультету (1934 р.), а називалася вона «Три перстені». Взагалі, 3 — магічне число, а перстень символізує коло, досконалість, нескінченність, замкнутість. Одержуючи за книжку літературну премію І. Франка, Антонич сказав: «Несмілий підходжу до традиції моєї землі. Це не значить, щоб я національний стиль розумів як щось скам’яніле і неосвіжувальне. Тут тобі хвала, сивобородий Уолте Вітмене, що навчив мене молитися стеблинам трави».

Хлопець захоплювався світовою й українською класикою, перечитав у польських перекладах твори всіх Нобелівських лауреатів, тому оспівує ідею єдності й незнищенності світу, спираючись на рідний фольклор. Перші збірки поета позначені впливом неоромантизму з пізнішим переходом до експресіонізму. Антонин у другій половині 30-х років — майстер сугестивної, асоціативної лірики. Його твори, як і раннього Тичини, мажорні та музикальні.

10.         Опрацювання поезії «Зелена Євангелія»

10.1.      Слово вчителя

Антонин часто звертався у віршах до християнської міфології, вірувань давніх слов’ян. Переплетення античності та язичництва (поганства) зображав як великий колообіг життя у Всесвіті. Поет жив не днями, місяцями, а забігав у просторі часу на цілі століття наперед. За Антоничем, земля — це стихія, а людина — її частинка, а не володар.

10.2.      Виразне читання поезії

10.3.      Бесіда за змістом

- Як зрозуміли ви поезію? (Асоціативно. Поет весни Антонин порівнює пору року із каруселлю, яка дозволяє нам захоплюватися мінливими рухами, що крутять колесо. Мрію і красу уособлюють символи зими — білі коні, вони наввипередки втікають. Лемківщина — самобутній, незвичайний край давнини й незбагненної природи. Село — місяць — ясеновий стіл — це ніби у Шевченка асоціативний ряд «природа — людина» у «Садку вишневому коло хати». Село — гірська лемківська місцевість, місяць — червоний тюльпан, як несподіване порівняння, стіл із ясеня — символ слов’янської гостинності, багатства (дзбан із сонцем). Сонце — цілюща енергія, джерело життя. А що ж наливали лемки у глиняний дзбан? Можливо, молоко, щоб насолодитися смаком життя, а над парою цілющого напою — свіжий запах морелі, який асоціюється із бджолами. Паронім сонце — сон це змушує нас сприйняти поезію ніби кольорове сновидіння. Антонич одним із перших в українській літературі подає уже засвоєну авангардистську течію — естетику сюрреалізму)

11.         Обговорення поезії «Автопортрет»

(Цей вірш — медитація. Недарма він добирає епіграфом слова про хлопчину із сонцем у кишені, які пригадуємо із збірки «Привітання життя». Усього дві строфи дають нам зрозуміти, що творчість поета ґрунтується на світоглядних та естетичних засадах. У перших рядках вірша звучить мотив захоплення людини красою природи: «... невже ж тобою не п’яніти?». Наступна строфа — про те, що митець — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «... я — закоханий в житті поганин».)

12.         Опрацювання поезій «Різдво, «Коляда»

12.1.      Виразне читання поезій

12.2.      Бесіда

- Чи має право Антонич у цій інтерпретації змінювати біблійний текст?            (Б.-І. Антонич не погоджувався, коли його називали безрозсудним поганином самого почування, адже він не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Часто в одному творі з’являлися мотиви двох вір, як у вірші «Різдво», де сюжет християнської містерії, мов мереживо язичництва, розгортався на українському ґрунті. Те, що біблійну легенду про народження Христа поет розкрив по-своєму, не треба розуміти, як свято татство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього)

- Доведіть, що віршем «Різдво» Антонич уславлює Лемківщину й лемків? («Різдво» — шедевр лірики поета. Дійсно, незвичайний гірський край — Лемківщина, з її язичницькими повір’ями й поклоніннями. У цій поезії лемки схожі на волхвів, на Різдво лемки з хлібом і свяченою водою заходять у кожен двір і освячують його. Язичницький знак — місяць — «золотий горіх» символізує тяжкий шлях, який пройде Син Божий)

- Яка з поезій характеризує світогляд поета? («Коляда», як і «Різдво»,— це вершинний твір. Син священика, Богдан Антонич вірить у Бога, автор описує народження Ісуса Христа, його майбутнє — «синь незнана». Образ Марії — «Ясної Пані» із наляканими очима, «наче у сарни», віщують майбутні страждання: «плаче Пані, снігом стелиться життя», а «Дитя» ще спить. Д. Павличко писав: «Антонич думку про минущість усього живого вкладає в похвалу життю як єдиній вічності»)

-   Чи є в поезії Антонича місце для людського серця? (Звичайно. Життя життям, а поезія створюється струнами серця. У «Привітанні життя» (ранній збірці) ці струни грубшали і натягувалися все сильніше, а серце рухалось від поезії зір до поезії сонця» (за М. Наєнком). В естетиці Антонича гармонія досконалості природи пов’язана з філософією буття: «Цвісти й горіти, в пустку світу світу з красою йти, щоб краще жити»)

13.         Написання етюду на тему «Земля стобарвна»

Життя — велика і розлога нива. Йдеш нею, любуєшся — милуєшся. Воно іноді розгортається перед нами, як книга; велич манить незвідністю, бо ж дороги — різні. Одні — звабливо пахучі, інші — музично тремтливі, ще інші — кришталево чисті, а є й такі, що не помітиш, як ненароком у яругу потрапиш, або ж перед самі-сінькою кручею перелякано зупинишся. Не знаєш, не відаєш, які чекають на тебе.

Початок життя — це мажорна і кольорова гама, де дуже багато жовтогарячого сонця, блакитного неба, зелених трав, духмяних квітів.

Черпаючи від рідної землі наснагу, митець прокладає місток між поколіннями і поступово переходить у молодечий «космізм», «росте Антонич» як із води, аж поки не пізнає безсмертя людської душі, що може мандрувати в часі й просторі. І тоді, після смерті, перевтілюватись у душу народженої дитини, тварини чи птаха.

«Землею стобарвною» йшов поет, «цвів, горів, щоб краще жити», тією «вічною землею, куди ведуть усі стежки і всі дороги».

14.         Метод «Незакінчене речення» із цитатами із творів Богдана-Ігоря Антонина

□  Я переконалась, що Антонич — «поет весняного похмілля», адже...

□  Антонич — «закоханий в житті поганин», бо...

□  У поезіях Антонина «земля, наче книжка», бо...

□  «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях», а я (прізвище чи ім’я) була колись...

IV.       ПІДСУМОК УРОКУ

- Якби поет жив у наш час, яку б, на вашу думку мав долю?

- Якби ви були композитором, то яку б поезію Б.-І. Антонина поклали на музику?

V.        ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити напам’ять одну з поезій Б.-І. Антонина (на вибір).

Написати мініатюру (поезію в прозі, етюд) на тему «У дорогах зваблива врода» чи скласти 12 тестових запитань (за творчістю поета).

Прочитати повість-поему О. Туринського «Поза межами болю».  

26.09.2022

Тема. Микола Куліш. «Мина Мазайло». Образи дійових осіб. Сценічне втілення. Актуальність п’єси в наш час

Мета. Допомогти учням усвідомити значення проблем, порушених у творі, поцінувати драматургічну майстерність автора; розвивати навички характеристики героїв драматичного твору, творчі здібності учнів, уміння давати оцінку прочитаного, доводити власні твердження; виховувати усвідомлення приналежності до рідного народу, родоводу.

Очікувані результати. Учні знають про історію «українізації», уміють аналізувати сатиричну комедію, визначати риси драматургічної майстерності автора, з’ясовувати причини актуальності п’єси в наш час, висловлювати власні міркування щодо порушених у творі проблем.

Обладнання. Портрет письменника, видання твору, проектор, презентація елементи костюмів та декорацій для інсценівок, картки із завданнями

Тип уроку. формування вмінь та навичок.

Хід уроку

І. Мотиваційний етап

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Слово вчителя:

-        Доброго дня, діти. Я рада бачити вас на сьогоднішньому уроці. Попереду в нас багато роботи, багато важливих питань. Але головне, до чого ми повинні прагнути, на мій погляд, яскраво висвітлено в чудовій поезії Л. Костенко. З якої я й хочу почати урок:

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

– Люди, будьте взаємно ввічливі! –

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

– Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

Тож сподіваюсь, що сьогоднішнє спілкування допоможе нам стати такими взаємно красивими.

2. Робота із «Хмарою слів»

Слово вчителя:

- Перш ніж перейти безпосередньо до теми уроку, я пропоную вам попрацювати із «хмарою слів». У ній зашифрований вислів українського письменника Ю. Смолича. Спробуйте відновити його

(відповіді учнів: «Куліш-драматург був талант світового масштабу»)

-        Чи згодні ви із цим висловлюванням? 

( Так, бо у своїх творах він звернувся до традицій світової драматургії, загострив конфлікти й вивів більш об’ємних, живих та вагомих персонажів.)

Це дійсно так. І сьогодні ми з вами продовжимо вивчення його твору «Мина Мазайло», поміркуємо, посміємося над невмирущими типами комедії

М. Куліша, подивуємося майстерності автора в їх творенні.

 

3. Афіша – завдання випереджаючого характеру

(учень коментує створену ним афішу до вистави «Мина Мазайло», наголошує, що зосередився на образах, які приваблюють глядача в першу чергу). Учитель наголошує, що таку афішу міг би використати будь-який професійний театр. Крім того, у комедії було дуже яскраве сценічне життя, із яким пропонує ознайомитись, попрацювавши вдома із деформованим текстом.

-        Перед вами картки із текстом, у якому порушений зв`язок між частинами. Ваше завдання – розташувати їх у правильній послідовності й відновити текст

Сценічна історія комедії «Мина Мазайло».

Комедія була закінчена наприкінці 1928 року й викликала зацікавлення та здобула підтримку з боку широких верств українського суспільства. Л. Танюк із цього приводу слушно підкреслював: «П’єсу відразу ж — винятковий для М. Куліша випадок! — було оцінено реперткомом дуже високо й рекомендовано до показу в усіх театрах України.»

Уже навесні, в березні й квітні, 1929 року комедія була поставлена в багатьох театрах. Н. Кузякіна, докладно аналізуючи сценічну історію п’єси, зазначала: «Грали комедію Куліша досить широко — в Дніпропетровську, Житомирі, Херсоні, Одесі, Вінниці, Маріуполі. У Києві, поруч із виставою франківців, «Мина Мазайло» жив на сцені обласного пересувного театру (ОРПС). Гастролі Київського театру ОРПС по Україні засвідчили значну популярність «Мини Мазайла»».

 

ІІ. Оголошення теми та мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вправа «Передай питання» (учитель ставить одному з учнів питання, той відповідає й називає прізвище того, кому адресоване наступне і т.д.)

-  До якого жанру належить твір «Мина Мазайло»?

 (Літературознавці й критики не мали єдиної думки у визначенні жанру .

М. Куліш - філологічний водевіль.

Ю. Лавріненко – політична комедія.

Лесь Танюк - філологічна комедія.

Сучасні літературознавці - трагікомедія

У шкільній програмі жанр п’єси «Мина Мазайло» трактується як сатирична комедія.)

-        Що таке сатирична комедія?

(Сатирична комедія – жанр драматичного твору, для якого характерні гостре, дошкульне висміювання негативних явищ, поведінки, вчинків. Для втілення авторського задуму якнайширше підпорядковано засоби сатири: іронію, сарказм, гротеск, шарж, карикатуру та ін. Ці засоби використовуються в конфліктних ситуаціях між дійовими особами, виражаються в репліках і ремарках.)

-        Яка тема твору?

(«Тема моєї п’єси – міщанство і українізація».)

-        Яка ідея твору?

(розвінчання національного нігілізму, духовної обмеженості на матеріалі

“українізації”; сатиричне викриття бездуховності обивателів, що зрікаються своєї мови, культури, родового коріння.)

-        Назвіть проблеми, порушені у творі

(Функціонування рідної мови, повага до інших мов. Русифікація та українізація. Національна гідність та самосвідомість, патріотизм; почуття меншовартості українців. Взаємопорозуміння в сім’ї)

2. Перевірка завдань випереджаючого характеру  «Мій буктрейлер»

Слово вчителя:

-        Минулого уроку деякі учні обрали завдання, яке передбачало підготовку буктрейлера до комедії «Мина Мазайло», який відображав би проблеми , порушені у творі.

Прегляд буктрейлерів.

-        Дякую за хорошу роботу. Хочу звернути вашу увагу, що відображення порушених Кулішем проблем ви легко знайшли в нашому житті. Про що це свідчить?

( Проблематика твору залишається актуальною й зараз)

ІУ. Опрацювання нової теми

1. «Парадоксальний РАФТ»

Слово вчителя:

-        Сьогодні на уроці ми з вами попрацюємо над образами сатиричної комедії «Мина Мазайло». Адже саме вони роблять цей твір неповторним та живим. Пропоную кільком учням за бажанням попрацювати із картками «Парадоксального РАФТУ». Нагадую, що РАФТ – це абревіатура, яка складається з чотирьох слів:

-        Р –роль;

-        А – аудиторія;

-        Ф – формат;

-        Т – тема.

-        Основне завдання учня - вжитися у відповідну роль та описати, розповісти чи висловити міркування від імені обраного персонажа, враховуючи особливості аудиторії. У відповіді мають міститись помилки, які класу необхідно виправити.

Роль	Аудиторія	Формат	Тема
Користувачка Facebook	Учасники чату	Повідомлення	Новий знайомий Мокій Варіант відповіді:  Хай! У мене нова інфа. Познайомилась із хлопцем. Він такий няшка. Нік у нього дивний – Мока.  Ботан, захоплюється математикою, але дуже смішний. Кіно й музику не любить, цілими днями в інеті. Із предками збирається до штатів, може й мене візьме. Із бабками в нього норм, а ось говорити красиво не вміє. Чекаю коментів.   (Сленг, характерний для Інтернету)
Бабуся	Сусідки	Плітки	Ставлення діда Тараса до змін у суспільстві   Варіант відповіді:   Ой людоньки! Чи знаєте того Тараса, що на краю села живе? Говорять, він з глузду з`їхав із тим більшовизмом! Час, каже забути про ту козаччину, треба будувати нове життя. Нас, селян, зневажає. Майбутнє, кричить за містом. Чули, українізацію затіяли більшовики. Так то, каже, щоб виявити таких ворогів, людоньки, як ми, й знищити. То я вже боюся його (Розмовна лексика.  Прихильник старовини, козаччини, того, що все оджило своє, та не хоче брати у розрахунок сучасні умови життя.)
Тьотя Мотя	Рина та Лина	Лист	Ставлення до мови Варіант відповіді:   Доброго дня, любі мої родички! Повернулась додому й пишу вам листа. Нікак не можу забуть, що город наш єтім написом «Харків» зіпсували. Но більше страждаю, що ви, Риночка й Линочка, піддались той «австріяцькой видумке» - українізації. Пройде врємя – і вам буде стидно за це. Тільки на Мокія моя надєжда, що поверне вас на путь істінний. А Мина ваш із тєм прізвищем Квач совсєм ума лішився. Поміняєте імя – я вас нє знаю. На том прощайтє!  Ваша тьотя Мотя. (Російські слова. )

 

2. Складання анкети головного героя Мини Мазайла

Орієнтовний зразок

1. Прізвище, ім’я та по батькові. (Мазайло Мина Маркович.)

2. Де проживає. (Н-ська вулиця Холодної Гори м. Харкова.)

3. Національність. (Українець, але таким себе не вважає, називає малоросом.)

4. Освіта. (Школа, міське училище.)

5. Місце роботи. (Службовець апарату тресту «Донвугілля».)

6. Сімейний стан, склад сім’ї. (Одружений, дружина — Килина Трохимівна

Мазайло, дочка — Мокрина Минівна Мазайло, син — Мокій Минович

Мазайло.)

7. Винаходи. (Електрична мухобійка.)

8. Партійність. (Безпартійний.)

9. Ставлення до українізації. (Негативне. Вважав, що це спосіб зробити його

другосортним і не пустити на вищі посади.)

10. Риси характеру. (Нервовий, чутливий, грубий, наполегливий у досягненні мети тощо.)

Учні разом із учителем пригадують, яких образів ще не торкнулись (Уля, вчителька), класу пропонується дома самостійно скласти їх анкети

4. Інсценування уривку

МИНА МАЗАЙЛО

(МИКОЛА КУЛІШ)

Нарешті У л я прийшла. Р и н а до неї, од люстра:

— Ой, Улю, ой, тільки Улю, і тобі не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ох Улю...Це ти купила нові рукавички? За скільки?.. Ох Улю, що тільки, у нас робиться! Братик мій Мокій уже збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш? Станеться катастрофа!

У л я тільки на двері — і собі до люстра.

Виглянулась. Примружила очі:

— За три сорок!

Р и н а до люстра. Зробила трагічні очі:

—За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла — так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші пише!

У л я повернулася од люстра:

— та що ти кажеш?

Р и н а до люстра, перехрестилась:

— От на! А папа не те що од Мокія укрмови слухати не хоче, а навпаки — наше малоросійське прізвище змінити хоче і вже напитує собі вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а "спаг'і"...

У л я навіть од люстра відійшла:

—Так?

Рина: — А Мокій не тільки не зна про це, а навпаки — мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища Мазайло додати ще Квач.

У л я аж сіла: — Та що ти кажеш?

Рина — А папа ще зранку пішов до загсу на вивідки, чи можна змінити прізвище і чи має він право заставити Мокія, ? Мокій про це нічого не зна, розумієш? Мама пише секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ, щоб Т ь о т я Мотя негайно (гукнула в двері. "Мамо, на хвилинку!.." До Улі) якнайскоріше приїхала, (приходить мама, мама стоїть. Рина до Улі продовжує говорити) Розумієш тепер, що в нас у кватирі робиться!

Р и н а до мами:— Ти написала листа?

М а т и: — Уже й одіслала.

Р и н а: — Жаль! Я оце подумала, що одного листа буде мало. Треба телеграму! Треба негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!

Мати заломила руки: — Навіщо телеграму, коли я вже витратила десять копійок, листа послала!

Р и н а: — Ой мамо!.. Та поки там одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. Все! А ти кажеш — навіщо... Зараз піди й напиши! Негайно!!! (М а т и пішла.)

У л я: — Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?

Рина — А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі.. Ой, Улю, серденько, золотко,Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти...

Уля: — Ха-ха! Хіба це поможе?

Рина: — Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто...

Уля: — Не зможу я цього зробити.

Рина: — ну чого?

Уля: — Тому що я не така?

Рина: — Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, Улюню в тебе- тебе прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.

Уля:— Це тобі так здається.

Рина:— От на! Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі.

Уля: — Серйозно?

Рина:— Серйозно! Тим гарні, казав, що іноді нагадують два вечірні озерця в степу.

У л я роздумливо, мрійно: — Два вечірні озерця.

Р и н а підкреслено: — Не забувай — у степу.

У л я роздумливо, критично: — Два вечірні озерця, Хоча це й романтично , проте... Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова?

Рина:— Ну?

Уля: — Комуніста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму. А там не два озерця — море. Два моря! Чорне й Каспійське. Крім того, він сам з металістів, мускулатура в нього... Оля каже, як обійме— щось надзвичайне: немов, каже, удав... температура сорок. А кругом немов тропічний ліс.

Р и н а — Отож почни з Мокія, Улько, — практику М а т имеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала — як треба закохуватись. А наш Мокій (мама заходить ) А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде.

У л я зацікавлено: — Серйозно?

Рина: — Вже на збори ходить.

Увійшла М а т и.

Р и н а — ти Написала?

М а т и:— "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двічі "негайно", щоб вона, як тільки одержить телеграму, так щоб і їхала...

Р и н а: — А подробиці листом навіщо?

М а т и: — Як навіщо? Щоб з них наперед довідалась, що ж таке у нас робиться...

Р и н а: — Ну, то поки вона й ждатиме листа, то ти знаєш що у нас трапиться.... —

Дай я покажу, як писати! (Вголос). "Курськ, Корєнний" — це так, ринок можна

викинути, знають і так. (Подумала). "Мрія воскресла. папа міняє..."

М а т и: — Не папа, а Мина. Телеграма од мене.

Р и н а: — Не заважай! Мені ніколи!.. "Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До матері). Розумієш тепер, як треба писати? На, перепиши й одішли! (М а т и вийшла, Р и н а до Улі).

Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю — закохай!

У л я схвильовано: — Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну, як до його підступитися? З якого боку?

Рина:— З якого?

Уля: — Так.

Рина:— З українського. .

У л я подумала: — Ти, я бачу, Рино, дурна. Та Він же з усіх боків український.

Р и н а подумала. Раптом:— Сама ти дурна! Я що тобі і кажу, що тільки з

українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український.

У л я розсердилася: — Як так!, то й розуміти не хочу! Взагалі! Бо все це дурниці взагалі. Нехочу...не буду..не можу ...не знаю як..!

Р и н а побачила — лихо: — Улю! Золотко! Ти не дурна! .....— Не віриш? А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно? ( виходить мама)

Уля: — Ти серйозно?

Мама – Серйозно?

Рина показує мамі кулак

Рина до Улі: – Серйозно, Улю, серйозно!

Уля. Невпевнено, посміхається: – так...

(танцюють під музику – Рина і Уля, в цей момент мама забирає стіл, дівчата

переставлять стільці на передній план, і в ритмі танцю ідуть зі сцени......

5. Проблемне запитання

- Ознайомтесь із наведеною інформаціє й поясніть, яке вона має відношення до комедії «Мина Мазайло». Про що це свідчить?

.Цікава інформація: «Правові підстави зміни імені та прізвища в Україні в ХХІ столітті».

У нашій державі з 1 січня 2004 р. діє Сімейний кодекс України, у якому є окремі статті про зміну імені фізичної особи. Ім’я та прізвище може поміняти кожен громадянин України, який не має судимостей, не перебуває під судом або слідством і досяг повноліття.

У. Рефлексивно-оцінювальний етап

1. Складання «хмари слів» в Mentimeter за посиланням Go to www.menti.com and use the code 56 43 53 9: напишіть по одній асоціації до персонажу

1 в. – Мина

2 в. – Мокій

3в. – тьотя Мотя

4в. – дядько Тарас

5в.- Лина та Рина

6в. – Уля

2. Робота з картками для самооцінювання

УІ. Домашнє завдання.

1.  Відновити деформований текст й ознайомитись зі

       сценічним життям комедії «Мина Мазайло»

2.    Скласти анкети Улі та вчительки російської мови

3.    Укласти словник одного із героїв твору ( за вибором)

 

  22.09.2022

Тема. Микола Куліш. Сатирична комедія «Мина Мазайло». Особливості сюжету. Розвінчання національного нігілізму, духовної обмеженості на матеріалі українізації. ТЛ: сатирична комедія.

Мета: подати відомості про життєву основу п’єси «Мина Мазайло», з’ясувати причини появи в суспільному житті України національного нігілізму; розвивати вміння самостійно мислити, давати власну оцінку прочитаному, аналізувати тематику, образну систему твору; формувати усвідомлення своєї  приналежності до рідного народу, свого родоводу, активне несприйняття таких моральних рис, як скупість, підлабузництво тощо.

Хід уроку

I.               Організація навчальної діяльності

II.            Мотивація навчальної діяльності

1.    Учитель читає вірш-пісню Віктора Баранова «До українців»

                            

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираючись в кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми – українці?

 

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас пісня, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми в Україні – таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься…

 

-      Не одне покоління свідомих українців хвилювали і мучили думки: Хто ми? Чиїх батьків діти? Погані внуки «славних прадідів великих?» Чому протягом століть чужоземні зайди насміхаються над нашою мовою, фальсифікують історію, знищують культуру? Пригадаймо, як заборонялися українські книжки і театр, як закривалися українські школи, знищувалася Січ, було розгромлене Кирило-Мефодіївське братство і, нарешті, указом сенату Російської імперії 1908 року всю україномовну культуру і освітню діяльність в Україні визнано шкідливою – «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности…» А сталінські репресії, голодомор як продовження великодержавного шовінізму вже в «нові» часи?..

Чому ми дозволили так збиткуватися над собою? Може, українці, в основній масі своїй, таки є «братами незрячими, гречкосіями», волами, які покірно ремиґають, коли їх ведуть на бойню?

Цими болючими роздумами пройнятий кожен рядок комедії Миколи Куліша «Мина Мазало», яка є видатним явищем мистецтва. Вона допомагає читачам усвідомити страшну окраденість нашої культури тоталітарною системою.

2. Екскурс в минуле.

Як же це сталося? Чому змогли ошукати? Чим змогли «заманити» українців у пастку національного знецінення? (Доповідь учня про політику українізації 20-х років: Українізація – політика радянської влади у 20-ті роки XX століття. Тоді почався розвиток національної мови й культури: створювалися українські школи, видавництва, спілки; митці повірили у свободу. Та недовго раділи патріоти нашої держави: скоро політика українізації припинилася, й обмежені міщани, «анти патріоти» почали радіти її поразці, використовуючи дедалі войовничі форми неприйняття всього «малоросійського»). Паралельно учні пишуть сенкан на тему «Українізація» (зразок):

Українізація.
Неприродна, жахлива.
Розпалює, принижує, знищує.
Спонукає до роздумів про долю нації.
Катастрофа.

3.    Слово вчителя.

-      Драматург поставив гостру на той час (та й нині) проблему самосвідомості українців. Його п’єса мала сприяти самозбереженню нації, спонукати до роздумів над вадами рідного народу, хворого манкуртством, до розуміння темних сторін нашого «я», зокрема рабської психології. Микола Куліш розгадав імперсько-шовіністичну політику більшовизму, спрямовану на знищення української національної культури, показавши у своєму творі «міщанство та українізацію» у 20-х роках, дослідивши, як сприймалися міщанами важливі тенденції суспільного буття країни).

І хоча, на перший погляд, комедія видається прозорою, саме через образи-персонажі твору Микола Гурович зміг вдало розкрити проблему національної політики радянської держави щодо української нації. Він не говорить за когось, а дає змогу висловлюватися своїм персонажам – Мині Мазайлу, тьоті Моті, дядьку Тарасу, Мокію.

III.         Цілепокладання – учні (технологія «незакінчене речення»).

IV.          Формування знань, умінь і навичок

-    Зверніть увагу на тему уроку, можливо, є нові чи незрозумілі слова?

1.    Словникова робота. Пояснення термінів.

Нігіліст – людина, яка негативно ставиться до всього загальновизнаного. Нігілізм – заперечення цінностей або заперечення установлених суспільством норм, принципів, законів, авторитетів.

Обиватель – житель певної місцевості; людина, позбавлена широких суспільних поглядів, яка живе  міщанськими інтересами.

2.    Слово вчителя.

Свою комедію Микола Куліш писав на «живому» матеріалі, який дав процес українізації, запровадженої у 20-х роках. Він узагальнював, типізував явища тогочасної дійсності, яскраво й глибоко розкривав закономірності життя, ставив одвічне питання – бути чи не бути українській нації.

На сторінках драми ми бачимо, як Мина зрікається свого національного «я», намагаючись  «вилущитись» у російську культуру. Цей герой – не літературний привид, а реальна істота, український тип манкурта, нігіліста. До речі, Мазало мав прототипів. Так, дружина письменника Антоніна Куліш у «Спогадах про Миколу Куліша» зазначає: Ще працюючи над своїм «Миною», Микола якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншим там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це так його розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п’єсу. Перед першою виставою п'єси прийшов до Миколи якийсь молодий чоловік і назвав себе доктором Алмазовим, то був той недавній Гімненко, якому незручно було, щоб публіка зі сцени чула це. Він просив Миколу замінити ці злощасні прізвища іншими. Микола ледве стримувався від сміху, але не згодився на зміни, бо, на його думку, в цьому була сіль п'єси.

А п'єса була вже готова до вистави. Обіцяв лише, що, може пізніше замінить. Бідний Алмазов пішов розчарований до хати, але, замовивши вже наперед квитки (їх трудно було дістати), був на виставі й реготався разом з усіма.

     Мина, тьотя Мотя, Баронова-Козино мали й інших прототипів, які належали як до найвищих московських та харківських елітних верств, так і до звичайних пересічних обивателів. Тому не випадково з постановкою п'єси виникли труднощі. Антоніна Куліш згадує: «Коли «Мина Мазало» був готовий, Головрепертком з трудом дав дозвіл на виставу цієї п'єси в «Березолі». Публіка ж прийняла п'єсу з захопленням. Виходячи з театру, люди говорили: - Ну, мазайленята, збирайтеся до хати!».

3.    Повторення відомостей з теорії літератури: прототип, три літературні роди, особливості драматичного твору.

(Драма – це один із основних родів художньої літератури, у якому явища життя і характери розкриваються через розмови дійових осіб. Текст твору – це слова героїв – репліки та  ремарки, які вказують режисеру на декорації та дії персонажів, перелік дійових осіб на початку твору тощо)

 Робота з текстом.

-           Це не перша ваша п’єса, яку ви читаєте. Зверніть увагу на початок твору. Чим він відрізняється від інших? (Немає звичного переліку дійових осіб).

-           Зверніть увагу на ремарки. Типові вони чи ні? Якщо не типові, то чому? (Нетипові ремарки, розгорнуті, у деяких є пряма мова).

-           Хто із вас може описати інтер’єр, де відбуваються події? (Не вказані декорації; є лише велике дзеркало, у яке дивляться герої, перед яким деякі з персонажів грають самі з собою, дзеркало, яке повинне нагадувати читачам та глядачам п’єси про одвічні людські цінності, які важливо пам’ятати у будь-яких обставинах. Такий початок зацікавлює, інтригує, надає дії, динамічності. Читач і глядач починають уявляти і домислювати те, чого немає або було раніше).

Літературний диктант

1.       Яке завдання дала Рина подрузі Улі?____________________________

2.       Що хотів додати до свого прізвища Мокій?______________________

3.       Кого запросив Мазало для вивчення правильної російської вимови?

4.       Як Мокій намагався довести, що Уля – українка? _________________

5.       Який пристрій вигадав Мазало, що ставила йому в заслугу тьотя Мотя?

6.       Що говорив Мина Мазало про українізацію? ____________________

7.       Якої  думки про українізацію дядько Тарас? _____________________

8.       Чим закінчується п’єса?  ______________________________________

Відповіді:

1)       Закохати в себе Мокія.

2)       Загублену половинку – Квач.

3)       Вчительку правильних проізношеній Баранову-Козино.

4)       Через антропологію.

5)       Електричну мухобійку.

6)       Це спосіб зробити його другосортним.

7)       Виявлять українців і знищать.

8)       Мазайла звільняють з посади.

4.    Робота над жанровою специфікою твору.

Літературознавці й критики не були одностайними у визначенні жанру п’єси «Мина Мазайло». М. Куліш визначив свій твір як філологічний водевіль; Юрій Лавриненко – політична комедія; Лесь Танюк – філологічна комедія, яку важко перекласти іншою мовою. У шкільній програмі жанр п’єси «Мина Мазайло» трактується як сатирична комедія. Пригадайте це жанрове визначення.

Сатирична комедія – твір, у якому різко висміюються суттєві суспільні вади, зображуються смішні (комічні) події й персонажі. Сатирична комедія близька бурлеску, фарсу, комедії моралі і комедії характерів.

«Займи позицію».                                                                                                                

-           Чому твір «Мина Мазайло» є сатирична комедія?

5.    Робота над сюжетом

-           Пригадайте, що таке сюжет?

   Сюжет – це подія чи система пов’язаних між собою подій, в процесі розвитку яких у творі розкриваються характери персонажів і весь зміст твору.

V. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»: вважаю, що актуальність сатиричної комедії М. Куліша «Мина Мазайло» в тому…

Створення асоціативних рядів (робота в парах)

Н- нація, наш рід, надія, незалежність, напуття, навчання, нащадки, натхнення

А- авторитет, асоціація, активність,

Р- родовід, рішучість, розсудливість, розум, 

О- одухотворення, обряди, об'єднання, освіта, особистість, 

Д- доброзичливий, достойний, душа, давність, демократія, держава, діяльність, допомога.

VІ. Домашнє завдання.  Характеристика образів твору (завдання в малих групах)

19.09.2022

Тема. «Розвиток національного театру («Березіль» Леся Курбаса, харківський театр ім. І. Франка), драматургії 1920-1930 рр. (від ідеологічних агіток до психологічної драми). П'єси В. Винниченка, М. Куліша, І. Дніпровського, І. Кочерги, Я. Мамонтова на перетині традицій «Корифеїв», зарубіжної класики і модерної драматургії. Микола Куліш. Життєвий і творчий шлях митця. Зв'язок із театром Л. Курбаса. Національний матеріал і вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми у п'єсах»

Мета (формування компетентностей): предметні: поглибити знання про розвиток нового українського театру; стимулювати читацьку активність; ключові: ціннісно-смислову: розвиток естетичних почуттів, уміння визначати місце Миколи Куліша, Леся Курбаса в розвитку українського театру; комунікативну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок оточення, уміння сприймати чужу точку зору; інформаційну: навички роботи з інтернет-джерелами, уміння знаходити самостійно потрібну інформацію та презентувати її; загальнокультурну: прагнення до літературної освіти; громадянську: повага до духовних надбань українського народу.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: ТЗН,портрети Л.Курбаса,М.Куліша

                                       «Він став реформатором українського театру,

                                      відмовившись від «шароварщини»

                                      й створивши театр європейського рівня»

                                                                                                    (З доповіді)

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Фрагмент документального фільму» Розстріляне відродження»

 Вступне слово вчителя

Знамениті  імена…   Імена , що  творили нову національну історію і культуру, не тільки мріяли , а і докладали неймовірних зусиль до втілення ідеї національного відродження. Драматичним і трагічним був їх шлях,але своєю благородною подвижницькою працею  наближали вони той день…  Золотими буквами навіки вписані   імена Леся Курбаса і Миколи Куліша,Володимира Винниченка і Івана Кочерги…

Дізнаймося більше про розвиток українського театру та про життєвий і творчий шлях Миколи Куліша.

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

IV. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово учнів про розвиток національного театру 1920-1930-х рр.

Презентація «Розвиток драматургії»

У роки визвольних змагань українців театр стає важливим чинником національно-культурного будівництва. На початку 20-х років діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні та пересувні театри. У 1918 році в Києві функціонували Державний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919-1920 роках у Галичині й Буковині діяли «Новий Львівський театр», Чернівецький театр і Державний театр ЗУНР. 1919 року відкрили Державний театр імені Тараса Шевченка в Катеринославі, 1920 року — Новий український драматичний театр імені Івана Франка у Вінниці (керівник Гнат Юра). 1922 року керований Лесем Курбасом Київський драматичний театр, перейменований на «Березіль», став також і мистецькою лабораторією, і проводив культурно-громадську роботу. 1926 року «Березіль» перевели до Харкова.

Професійний театр розвивався у двох напрямах. Режисер Гнат Юра, спираючись на принципи романтичного та реалістично-побутового театру, схилявся до реалістично-психологічної системи. У репертуарі Вінницького театру переважали п'єси національної драматургії (Франка, Карпенка-Карого, Старицького, Винниченка).

Презентація « Театр Франка»

Слово учителя

Натомість режисер Лесь Курбас постійно експериментував, випробовував низку мистецьких шляхів — від психологічної драми до експресіонізму. Він прагнув утворити «рефлексологічний» театр негайного впливу на глядача, який би активізував його і збуджував до дії. Із цією метою режисер у своїх естетичних шуканнях від умовних форм ішов через синтез умовності й психологізму до філософських вистав. Порвавши з традицією етнографічно-побутового театру, режисер орієнтувався на модерні течії європейського театру. Це був театр синкретичний, у якому елементи драматичного дійства перепліталися з різними формами мистецтва: пластикою і хоровою декламацією, мімікою і жестом, елементами цирку й балету, музикою. Лесь Курбас уперше на національній сцені використав прийоми кіно. Саме йому судилося створити український модерний театр.

Презентація « Театр «Березіль»(слово учнів)

Учитель:         Спираючись на гуманістичні цінності драматургії XIX століття, молоді митці зосереджували увагу на людині.

 У драмі «97» Микола Куліш поставив питання про людське життя як найвищу цінність, висвітливши взаємини особи і радянської влади.

Презентація « Микола Куліш»( слово учнів)

    Учитель:       Глибоким новаторством відзначилися п'єси Миколи Куліша в постановці Леся Курбаса: «97», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Комуна в степах», «Маклена Граса». Національний театр Курбаса — Куліша руйнував догматичну концепцію керівних кадрів доби диктатури пролетаріату щодо історичного оптимізму у світогляді нової людини, позбавленої національних ознак. Це був театр філософського спрямування, що правдиво моделював трагізм «нового життя», складну долю людини доби. А тому проти цього театру й Куліша ополчилася партійна критика, у 30-х роках знищивши його.

Презентація» Дружба Куліша і Курбаса»( слово учнів)

 Учитель:Таким чином, драматургія якісно оновлюється, наповнюється філософським змістом. Після 1934 року наступить новий її етап, позначений партійним тиском,набирають обертів  масові репресії,що знищили представників літератури та інших видів мистецтва.

У драматургії розпочнеться довга й затяжна криза.

Підсумок уроку:

Ось і завершилася наша зустріч,присвячена  творчості і безсмертному подвигу двох корифеїв театрального мистецтва 1920-30 рр. Сподіваюсь,що ви із задоволенням  познайомились  із творчістю цих славетних людей,відкрили для себе нові сторінки історії,драматургії,літератури. Адже історію творять люди,а значить-це ми .

Пропоную перевірити опрацьований матеріал шляхом виконання тестових завдань

4. Виконання тестових завдань

1. Хто прагнув утворити «експериментальний театр»,у якому синкретично поєднувалось:драма(дія),балет,музика,пластика,міміка,спів,

елементи цирку?

А  Гнат Юра

Б Олександр Петров

В Лесь Курбас

Г Панас Саксаганський

2. Тетр « Кийдрамте» ,перейменований на театр  «Березіль» став:

А побутово-етнографічним театром;

Б мистецькою лабораторією;

В психологічно-побутовим театром;

Г театром російської драми.

3. Театр « Березіль « було заборонено:

А 10-х роках XX ст.

Б 20-х роках XX ст.

В 30-х роках XX ст.

Г 40-х роках XX ст

4.Посилюється партійний тиск на театр,набирають обертів масові репресії з:

А 1934

Б 1935

В 1936

Г 1937.

5. Микола Куліш — представник

А «Розстріляного відродження»

Б літературного процесу 40-х років

В літературного процесу 60-х років

Г поет-шістдесятник

6. Куліш  став знаменитим після постановки  Гнатом Юрою драми :

А «97»

Б «Патетична соната»

В «Мина Мазайло»

Г «Народний Малахій».

7. Зустріч із ким стала доленосною для  Миколи Куліша?

А Володимиром Винниченком

Б Лесем Курбасом

В Іваном Кочергою

Г Яковом Мамонтовим.

8. Драматург-новатор,творчість якого відкрила нові напрями у розвитку українського мистецтва XX століття :

А Володимир Винниченко

Б Микола Куліш

В Іван Кочерга

Г Яків Мамонтов.

9. 1934 року М. Куліша було звинувачено і безпідставно засуджено на …років ув’язнення:

А  10

Б 5

В 15.

Г 12

10. Ув’язнення він відбував на:

А  Байконурі

Б  Соловках

В   Карелії

Г  ГУЛАГу

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф в підручнику

15.09.2022

Тема. Розвиток мовленя. Усний міні -твір. Висловлення власного ставлення до проблеми збереження вмсоких загальнолюдських ідеалів, небезпеки їхньої втрати

12.09.2022 

Тема. Позакласне читання. Проблематика твору "Невеличка драма" В.Підмогильного

08.09.2022

Тема. Розвиток мовлення

Написання усмішки

05.09.2022

Тема. «Оптимізм, як любов до природи, людини,м’який гумор як риси індивідуального почерку в усмішках Остапа Вишні». «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки».

Мета: допомогти учням усвідомити своєрідність оригінальність творів письменника – гумориста, їх ідейно – художні особливості; розвивати навички аналізу усмішок, виділення художніх засобів, прийомів комічного та визначення їх ролі у творі, вміння порівнювати пейзажні описи різних авторів; виховувати оптимістичне світобачення, любов до природи, почуття гумору, самокритичність.

.

 Компетентності: соціальна (здатність розвинути себе як особистість, формування світоглядних і загальнолюдських ціннісних орієнтирів), комунікативна (вміння оперувати набутими знаннями, розвиток комунікативних якостей), читацька (розвиток читацьких умінь), самоосвітня (вміння самостійно працювати з різними джерелами інформації).

 

Цілі уроку

Учні повинні знати:

-з міст гуморесок «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки»;

- виділяти риси комічного та індивідуального стилю творів гумориста;

- що таке усмішка;

Учні повинні вміти:

-        аналізувати усмішки;

-        художні засоби(портрет, пейзаж);

-        порівнювати мисливські усмішки з пейзажними описами в інших творах; 

Тип уроку:

            урок поглибленого розуміння прочитаного.

 

Форма уроку:

         урок-відкриття.

 

 

 

 

Обладнання:

            портрет О.Вишні, виставка творів, малюнки учнів.

Методи і прийоми:

слово вчителя, бесіда,  «Незакінчене речення», сенкан,  виразне читання, робота з текстом, робота з епіграфом, робота з літературознавчими термінами.

Випереджувальні завдання:

Колективне:

Прочитати гуморески О.Вишні «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої

качки».

Індивідуальне:

Намалювати ілюстрації до гуморесок.

Оформлення дошки:

По центру:

          запис теми уроку.

Справа:

портрет О.Вишні.

Зліва:

виставка ілюстрацій до гуморесок.

                                                    

Друг людини, друг природи й праці.

Грізний ворог нечисті і зла…

                                     М.Рильський

 

 

Хід уроку

 

I Мотиваційний етап.

1.Забезпечення емоційної готовності до уроку (вправа «Подаруй квітку»).

Учитель. Букет в моїх руках. Подобається він вам? І чого це я прийшла з букетом на урок? Мабуть, комусь його подарую?

       Продовжте речення: «Я дарую тобі ці квіти для того…»

-        «щоб добре працювалось на уроці»,

-        «щоб підняти настрій»,

-        «щоб збагатити свої знання»,

-        «щоб дізнатись щось нове про О.Вишню та його усмішки».

Одну проблему ми з вами вирішили.

2. Актуалізація суб’єктивного досвіду

- Що ви дізналися про О.Вишню і з твору «Моя автобіографія»?

- Які ви знаєте жанри сатири та гумору?

- У чому виявляється жанрова своєрідність усмішки?

 

 

 

 

ІІ. Цілевизначення та планування діяльності

 

1.    Представлення концепту теми.

       - Мабуть, із часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній творчості Остапа Вишні.

          Гумор? Це щит душі людини від розпачу і меч від усього ворожого.  Не навчишся правильно сприймати й розуміти гумор, не станеш справжньою людиною – життєрадісною, оптимістом.

        Остап Вишня був великим шанувальником полювання, завзятим мисливцем, але займався цим з однією метою – побути на природі, зустріти світанок, послухати мисливських оповідей та побрехеньок чи анекдотів. Результатом переосмислення почутого і побаченого стали його знамениті «мисливські усмішки», в яких поєдналося «секрети» полювання та сатири на губителів природи.

2.    Ознайомлення з темою і  метою уроку.

3.    Вибір учнями особистісно значущих цілей.

 

Проблемне питання:

 В чому ж секрет художньої майстерності Остапа Вишні?

III Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Слово вчителя.

  Вершиною творчості Остапа Вишні є «Мисливські усмішки», М.Рильський

назвав «ліричною поезією в прозі».

 

  Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає О.Вишня в усмішках власне мисливських – про перебування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту.

  Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всілякі пригоди, пов’язані з невдачами поливальників і кепкуванням над ними рівних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму.

Герой «Мисливських усмішок», який є оповідачем, - трохи хитрим. Трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у поверненні додому – здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наївний, як дитина. І головне для нього – трофей, а спілкування з природою.

Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анекдот. Пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порівняння, епітети, персоніфікація, гіпербола.

  Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом»- ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу.

  «Мисливські усмішки»- яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості О.Вишні. а й у всій українській сатирично-гумористичній літературі.

 

2. Давайте звернемося до усмішки «Сом»

Робота над текстом. Евристична бесіда.

-        Чим милується О.Вишня в усмішці «Сом»? (зачитайте)

-        Що ви дізналися про сомів? (їхні звички, пригоди що трапляються з рибалками)

-        Які художні засоби використовує автор? (перебільшення, гіперболу)

-        Схарактерезуйте оповідача гуморески «Сом» (проста людина, дотепний оповідач, уміє посміятися і над собою і над іншими, наприклад, паном; любить природу, захоплюється її красою, милується качаточками-чиряточками, не позбавленний фантазії)

    Аналіз усмішки  «Як варити і їсти суп із дикої качки».

Слово вчителя «Як варити і їсти суп із дикої качки» - одна із найдотепніших усмішок О.Вишні. Присвячена М.Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі «Перець» 1945 рік.

Еврістична бесіда

-        Яка роль експозиції твору?(Інтригує, зацікавлює читача, налаштовує на гумористичне сприйняття).

-        У чому своєрідність композиції усмішки

-        Який основний художній засіб у розповіді мисливці? (гіпербола)

 

-        У чому виявлять невідповідність між твердженням і суттю явища?(Автор-оповідач серйозно говорить про мисливське приладдя. Серед якого обов’язково має бути стопка. Для чого?;.(«Щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…»)

-        У чому комізм розв’язки гуморески?(Домашні виявляють, що замість качки мисливець приніс домашню курку.)

-        Яка роль авторських відступів у творі (Вони підсилюють емоційну наснагу).

-        Яка тональність пейзажів у гуморесці?(Посилено-лірично; «…сонце вже сквознулося з вечірнього круга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спати…»)

*Дослідницька робота з текстами.

Прочитайте пейзажні уривки з різних творів (класиків XIXст. та сучасників О.Вишні), спробуйте визначити авторів. Порівняйте стильові манери, зробіть висновки.

Робота з ілюстраціями.

Робота з епіграфом.

Слово вчителя.  

Про індивідуальний стиль О.Вишні та його особливості добре сказав літературознавець І.Дузь:«О.Вишня - майстер динамічного діалогу та ліричної оповіді, барвистого пейзажу і точної портретної деталі, тонкого психологічного аналізу і скульптурного образу».У своїх творах письменник широко використовував гіперболу й гротеск, контраст між вигаданим та справжнім, поєднання реального та фантастичного, ліричного та сатиричного. Крім усього іншого,«Мисливські усмішки», мають ще й пізнавальний анімалістичний характер.

Пісні, прислів’я, приказки, казкові зачини надають усім творам О.Вишні чарівної задушевності та ліричності.

             А тепер давайте ми з вами повернемося до нашого проблемного питання:  В чому ж секрет художньої майстерності Остапа Вишні?

Слово вчителя.

Гумор - можна вважати синонімом свободи – принаймні внутрішньої свободи людини. Очевидно, О.Вишня володів секретом внутрішньої свободи, свободи від»нечистої сили» і своєї і чужої. Виявом такої свободи можна вважати гуморески О.Вишні. Оптимізм, як любов до природи, людини, м’який гумор як риси індивідуального почерку.

ІV Рефлексивно-оцінювальний етап. 

Усні відповіді на запитання.

-        Як вам працювалося?

-        Чи досягли ви поставлених цілей?

-        Якщо ні то чому?

-        Чи задоволені ви результатами своєї діяльності на уроці?

V Домашнє завдання.

- Написати гумореску в стилі О.Вишні;

- Підготуватися до контрольної роботи.

 

01.09.2022

Тема.  Остап Вишня. Трагічна творча доля українського гумориста, велика популярність і значення його усмішок у 1920-ті роки. Засоби гумору в усмішці «Моя автобіографія».

ТЛ: усмішка, гумореска, фейлетон

Мета уроку: показати неповторність творчої спадщини Остапа Вишні, ознайомити з віхами життя, як основними причинами розвитку таланта письменника – гумориста, розвивати почуття комічного; формувати вміння ставити навчальні завдання, здатність до моделювання, аналізу, застосовувати набуті знання практично, виховувати любов до спадщини Остапа Вишні, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів та літератури про творчість письменника та його житття; розвивати творчі здібності; усне та писемне мовлення, любов до рідного слова, пошану до українських діячів культури.

Обладнання: ноутбук,екран, проектор, презентація

Учні отримують попереднє домашнє завдання. Для його виконання вони визначилися у групи.

Група №1. Бесіда «кореспондента» з Остапом Вишнею (за мотивами «Моя автобіографія».)

Група №2. Літературознавці

Група №3. Біографи Остапа Вишні .

Хід уроку

І. Організація класу.

– Сьогоднішній урок –це урок – вшанування видатного українця. 

ІІ. Виразне читання епіграфу напам’ять (слайд 1)

Стражденний син стражденного народу. Кришталь з його кривавої сльози. Він не згинавсь, хоч як гула негода, І не здригавсь від гуркотів грози, Змагався він з життям самим, Коли людина ти – зітхни за ним.

В. Боровиков

ІІІ. Оголошення теми уроку. Мотивація навчальної діяльності.

– Кого можуть стосуватися почуті слова?

– Такою людиною, звичайно, є Остап Вишня. Людина, що не тільки вижила в страшну епоху, не тільки змогла сміятися, а ще й створила її –  усмішку –  всіма улюблений жанр.

– У своєму щоденику «Думи мої, думи мої» 23 лютого 1951 р. Остап Вишня запитав сам себе «...що треба, щоб мати право з людини посміятись, покепкувати, навіть насміятись із своєї, рідної людини?» (слайд 2) - А ви як думаєте?

Учні: Бути безстрашним, жартівливим.

А сам Вишня відповів так (напис випливає на екран) :«Треба любити людину більше, ніж самого себе». Оце і є справжній епіграф. Запишіть його.

Слайд 3. Мабуть, з часів  Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним  сміхом, яким вона сміялася знову у прекрасній творчості Остапа  Вишні…

Олесь Гончар

IV.Робота над матеріалом

1. Бесіда «кореспондента» з Остапом Вишнею (за мотивами «Моя автобіо -графія»).

 Координатор: Остап Вишня – самобутній український письменник. Його герої реальні люди: мудрі і працьовиті, кмітливі, щирі, схильні до філософських роздумів.

 Вчитель: Чому вони саме такі?

 Учень: (можливі відповіді) Я прочитав біографію і вважаю, що багато в чому вони нагадують і самого Остапу Вишню.

 Вчитель: Ось це нам зараз і допоможе перевірити «підслухане» інтерв’ю з письменником.

– Отже, сьогодні у нас в гостях неймовірне щастя…

 – Отакої!

 – Так-так. Перейдемо до справи. Розкажіть про своє народження.

 – У мене нема ніякого сумніву, що я народився, хоча були спогади матері, що мене витягли з колодязя 23 грудня 1883 року.

 – Розкажіть нам про батьків.

 – Люди були підходящі за 24 роки спільного життя тільки 17 дітей.

 – Коли і хто відкрив вперше ваш талант?

 – Батько сказав: «Писатиме», –  побачивши, як я розводжу рукою калюжу.

 – Як ви вибирали явище про які треба писати?

 – Письменника супроводять явище надзвичайні, оригінальні. Підскочать - і записала людина.

 – А як життя пішло далі?

 – Нецікаво пішло, закінчив школу, зробився фельдшером, все за екстерна правив, до університету вступив.

 – З чого починали?

 – Працював перекладачем. А тоді думаю: «Чого перекладаю, коли фейлетони писати можу?» - так і зробився Остапом Вишнею.

 – Отже, Павло Губенко, він же Павло Губський, став чудовим гумористом, основоположником жанру усмішки –  Остапом Вишнею.

 Координатор: Ми побудували бесіду саме на цьому уривку, який чітко показує не просте письменництво, а талант письменника – гумориста.

2.Перегляд слайдів(4-13), записи в зошитах.

– Остап Вишня є нашим земляком, бо народився на Полтавщині.

Записи в зошиті:

 – Де і коли народився;

– формування світогляду: батьки, читання книжок;

– освіта: Київська військово-фельдшерська школа,

– Київський університет.

3.Прослуховування аудіозапису уривка «Моя автобіографія».

– Які засоби  створення комічного ви знаєте?

– А зараз ви прослухаєте уривок  усмішки «Моя автобіографія», слідкуючи за текстом. Спробуйте з’ясувати, які засоби комічного використовує Остап Вишня.

4.Літературознавці.Поняття «усмішка», «фейлетон», «гумореска»( сл.14-15)

А)  Остап Вишня  дав життя новому літературному жанру–  усмішці.

Із біографії ви дізналися, що Вишня ще писав гуморески й фейлетони

Літературознавці готували терміни. У чому  різниця між усмішкою і фейлетоном?

УСМІШКА

1. Особливий порух м'язами обличчя (губ, очей), який виражає схильність до сміху.

2. Гумористичний художній твір (перев. невеликий за розміром). Різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки –  в поєднанні побутових замальовок з частими авторськими відступами, в лаконізмі й дотепності.

Гумореска –  невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю.

ФЕЙЛЕТОН

1. заст. Критична стаття про мистецтво, музику, літературу.

2. Невеликий літературно-публіцистичний твір, у якому висміюються та засуджуються якісь недоліки, потворні явища суспільного життя.

 Академічний тлумачний словник

 

Б) Тематика творчості Остапа Вишні? ( Слайди  16-17)

Тематика творів Остапа Вишні завжди була пов'язана із злободенними проблемами свого народу.

1) Насамперед бачимо у цих творах українське село, затуркане, неписьменне, яке ніяк не може виборсатися із своїх віковічних злиднів. Зустрічаємо різні типи селян-хліборобів, старих, чоловіків, жінок у несподіваних життєвих ситуаціях, їхня мова колоритна, жвава, побут передано з допомогою яскравих, найприкметніших деталей. Письменник застосовує часто вживані народні вислови, прислів'я, приказки. Показує, як люди тягнуться до нового життя, до світла, прагнуть стати кращими. Вони мовби придивляються до вад один одного і хочуть їх позбутися. До того ж це не було придумане в кабінетній тиші, а почуте, спостережене, вихоплене з реального життя.

2) Остап Вишня ніколи не цурався звичайних людей. Як пригадує його брат, «і в ранній період його життя в Харкові, і в останні роки життя в Києві я завжди заставав у нього різних людей. Приходили колгоспники, робітники, студенти, молоді літератори, артисти. Приходили зі скаргами, з радощами, з творчими задумами, приходили просто розповісти якийсь факт із життя, і всіх він приймав, з усіма говорив» .

3) Він писав також на злободенні суспільно-політичні теми, його цікавила доля інших народів, наприклад, кримських татар. Звісно, ці твори були спрямовані протії ура-патріотизму та націоналізму, проти релігії, бо ж був Остап Вишня дитям свого часу. Його цікавив розвиток української культури, особливо літератури і театру. У нього є ціла серія влучних і дотепних «мистецьких силуетів» про Довженка, Курбаса. Гірняка, Василька.

4) Він висміював і дрібні вади своїх сучасників, хуліганство і грубість, ледарство і консерватизм, браконьєрство, легковажність у шлюбі, безвідповідальність у родині.

Певно, немає тем, що їх не торкнувся б у своїй творчості Остап Вишня. Ніде правди діти, він мусив віддати данину своєму часові і тим, що стояли над його долею. Найвищий суд вершила тоді партійна ідеологія. Більшість письменників були невільниками  на своїй землі, мусили співати в єдиному хорі. Тому кажемо, що сміх Остапа Вишні був сміхом крізь сльози.

5)У своєму світобаченні Остап Вишня—проникливий лірик, ніжний син своєї землі, вчарований красою природи. Він любить свого героя, хоч би яким той був, сміх письменника доброзичливий, а не злісний і засуджуючий. Письменник хотів, щоб його народ (теж підневільний, як і він) бодай посміхнувся.

Загальна тональність його гуморесок—світла, сонячна. Кількома виразними штрихами він передає той чи той пейзаж.

В)Засоби комічного в гуморесці «Моя автобіографія»(слайд18)

Гумористичну оповідь про свій життєвий шлях О.Вишня написав протягом 15-16 березня 1927р. Відразу ж вона побачила світ у видавництві “Книгоспілка”, через рік була надрукована вдруге.

“Чому ж я так поспішав з своєю автобіографією? Через віщо сам оце її випускаю у      світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію… А так сам зробиш, - знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть”, - писав він у постскриптумі. Вишня гуморист добродушно кепкує  сам з собою.

У цій біографії відображений “долітературний період . Дотепна розповідь про те, де і коли народився (“мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Онишку”), про батьків та дідів(“Батьків батько був у Лебедині шевцем. Материн батько був у Груні хліборобом”) .

У своїх творах Остап Вишня майстерно поєднував традиційні засоби творення комічного з новими прийомами, що так невтомно шукав. Вже манера оповіді письменника викликає сміх. Остап Вишня часто маскується під простачка, казкового дурника, перед яким, однак, пасують мудреці.

Другий і третій розділ присвячені не просто навчанню, а формуванню світогляду майбутнього художника слова, з тим же відтінком добродушного сміху:

“Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина?

Що проста людина? Живе собі, проживе собі й помре собі.

А письменник  –  ні. Про письменника подай – обов’язково подай: що впливало на його світогляд, що його обочувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері під цицею і плямкав губами, зовсім не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобіографію.

А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в літературу потягла, коли ти почав замислюватись над тим, “куди дірка дівається, коли бублик їдять”.

Що не речення - то народний жарт.

З легким серцем, шкилюючи над самим собою, Остап Вишня розповідає про “перші кроки” “дитинства золотого”, що “промайнули” “між природою з одного боку та людьми - з другого”…

Гумореска скомпонована  з невеликих  розділів –“фресок”. Із своєї біографії О.Вишня “вихоплює найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Те, що найбільше врізалось в пам’ять. Саркастично ставиться до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника (“Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа– картопля, коноплі, бур'яни”).

 Мова героїв  колоритна, жвава, а  побут переданий за допомогою яскравих, найприкметніших деталей: «-Піди, подивись, Мелашко, чи не заснув там часом Павло? Та обережненько не налякай, щоб сорочки не закаляв. Хіба на них наперешся?!»

 Сміх Вишні  доброзичливий, а не злісний і засуджуючий, і тому загальна тональність його гуморески— світла, сонячна.

Г) Псевдонім

А з якого  часу Павло Губенко став підписуватись як Остап Вишня?

-Відомо, що літературний дебют Остапа ВИШНІ відбувся в місті над Смотричем, коли 2 листопада 1919 р. кам'янець-подільська газета "Народна воля" опублікувала фейлетон "Демократичні реформи Денікіна" за підписом "П.Грунський". Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 р. в "Селянській правді" під фейлетоном "Чудака, їй-богу!"). Слайд 19

5.Біографи

А) Арешт і заслання (20-24)

-- Слава сміхотворця Вишні ширилася із швидкістю лісової пожежі…

“Гуморист Вишня став  найбільш знаним після Шевченка. Задля того, щоб читати Вишню, не  один селянин ліквідував свою неписьменність,  русифіковані робітники й службовці вчились читати українською мовою”( Юрій Лавріненко).

«У Харків мене  “переїхали” 1920 року. Там і зробився я вже справжнім солідним письменником.”

Входив до літературних угрупувань “Плуг” і “Гарт”.  Із 1927р. Став головним редактором журналу “Перець”.

Заздрість до таланту і популярності, наклепи, доноси зробили свою чорну справу – наприкінці 1933 року Остапа Вишню заарештовують як ворога народу.

Проти нього висуваються абсолютно безпідставні звинувачення  у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева.

Починається сумна “десятирічка” в Ухто-Печерському таборі (Комі АРСР).

1943 року Олександр Довженко, Юрій Яновський та Микола Бажан, які були близькі до Хрущова, вмовили його поклопотатися про звільнення декого з українських письменників. Першим у списку було ім’я Остапа Вишні. Сталіна переконали в тому, що у важкий воєнний час країні бракує гумору й сатири.

Б) Смерть письменника (слайд 26-27)

“Усе життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!”

Так написав Остап Вишня в щоденнику незадовго до смерті. В його драматичному житті справді було від чого збожеволіти. І було більше приводів плакати, ніж сміятися. Але Вишня не міг бачити печальних облич – і робив усе, щоб змусити читача всміхнутись. А народ платив йому любов’ю, бо розумів: так сміятися з людини міг тільки той, хто щиро її любив.

Помер Павло Михайлович Губенко 28 вересня 1956 року в Києві.

V. Закріплення вивченого

1.- А як оцінюють спадщину Остапа Вишні видатні діячі мистецтва?

 Федір Маківчук: У Вишні був якийсь дивовижний мовний слух, якесь виключне відчуття слова. Любов його до рідного слова ніколи не застаріла. Мова його творів колоритна, поетична, дотепна, гостра. Він добре знав, що веселу гумореску, фейлетон, гостру сатиру не можна написати спокійною, холодною, найлітературнішою мовою. Повсякчас дбав, аби ця зброя не вкривалася іржею.

М. Рильський: Друг природи, друг людини й праці,

 Грізний ворог нечисті і зла...

Олесь Гончар: «Розум він мав вольтерівської гостроти, викривач він був незрівнянний та визначальним було саме це: ніжність, душевність, поетичність».

ЦІКАВІ ІСТОРІЇ

НАДІЙНІ ЛІКИ

Остап Вишня фельдшерував. Він уже був письменником, друзі звертались до нього за різними порадами в тому числі медичними. І він лікував їх своїми надійними засобами. Поміж його друзів був талановитий поет-сатирик і публіцист Василь Еллан. Так от, коли Василь Михайлович занедужав, а був він людиною дуже хворобливою, то просив Остапа Вишню:

 - Ви хоч веселого некролога про мене напишіть.

- Краще я вам веселу історію зараз розповім, - відказував письменник.

   І його жарт примушував хворобу ще раз одступити.

2.Бесіда:

- Які риси характеру Остапа Вишні вас вразили найбільше? (Несхитність, вірність ідеалам простих людей, душевна щедрість, витривалість, мужність, емоційність)

 

Вони  дають нам впевненість, що якщо прикласти зусилля і здібності, можна досягти. багато. Головне не ставити нереальних цінностей. Мені здається, що своє життя О. Вишня, може й несвідомо, прожив за теорією природовідповідності

Г. Сковороди .

VI. Підсумок уроку. Складання сенкану

 Вишня

 Іскрометний, розумний.

 Вчиться, працює, шукає.

 Дорогу до усмішки прокладає.

 Основоположник.

VІ.Домашнє завдання с.125-134, читати гуморески «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки», тести с139

 

10.12.2021 (2 урока)

Тема. Микола Куліш «Мина Мазайло». Сатиричне викриття бездуховності обивателів, що зрікаються своєї мови, культури, родового коріння. Драматургічна майстерність автора.  Актуальність п’єси у наш час.

Мета: розкрити ідейний зміст комедії, з’ясувати особливості процесу українізації 20-х рр. та  його змалювання у творі; поглибити знання про драматургію, засоби творення комічних ситуацій; показати зв’язок літератури та театрального мистецтва; розвивати аналітичне мислення та мовлення, вміння виробляти вміння працювати з текстом, розуміти його, давати власну оцінку прочитаному, аналізувати образну систему твору; виховувати патріотизм, любов до української мови, до свого родоводу та негативне ставлення до проявів шовінізму.

Очікувані результати: учні знають про історію «українізації», вміють аналізувати сатиричну комедію, визначати риси драматургічної майстерності автора, з’ясовувати причини актуальності п’єси в наш час, висловлювати власні міркування щодо порушених у творі проблем.

Обладнання: текст комедії «Мина Мазайло», робочі зошити.

Методи і прийоми: інтерактивні технології – «Мозковий штурм», «Дерево рішень», «Коло ідей», «Дослідницький практикум», ток – шоу «Знову слово!?», евристична бесіда, робота в групах

Міжпредметні зв'язки: історія України, українська мова.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

Епіграф до уроку:

Раби – це нація, котра не має Слова
Тому й не зможе захистити себе.
О. Пахльовська

І. Актуалізація навчальної діяльності учнів

1.Інтелектуальна розминка «Мозковий штурм»

·         У якому році була написана п’єса і де вперше опублікована?  (П'єса написана 1928р. а вперше опублікована в журналі "Літературний ярмарок" 1929р.);

·         У якому році і де її було поставлено? (Навесні цього ж року її було поставлено в Дніпропетровську, Харкові, Києві);

·         Жанр п’єси «Мина Мазайло» (сатирична комедія – це твір , у якому за допомогою сатиричних засобів різко висміюються суттєві суспільні вади, зображуються смішні(комічні) події, персонажі.);

• Як сам автор визначив жанр своєї п’єси? (філологічний водевіль);
• У чому полягає конфлікт (в прагненні головного героя змінити свій соціальний статус).

Висновки. М.Куліш як письменник, суспільний діяч і просто українець не міг залишитися байдужим до змін у суспільстві, намагався про них розповісти. У драматичному творі це було можливим тільки через висловлювання героїв. До речі, саме за твір «Мина Мазайло» М.Куліша називають провидцем. Як ви гадаєте, чому?

 

2.Бесіда з елементами розповіді.

-Про що можуть розповісти наші прізвища? (Про професію пращурів, їхні здібності та звички, характер, особливості зовнішності тощо).

-Що змушує людей змінювати прізвище? (Немилозвучність, значення, яке принижує його носія).

-Чи є підстава для цього в головного героя твору? Що означає його прізвище? (Корінь Маз – засвідчує здібності предків до малювання).

-А є він винятком у своєму бажанні змінити прізвище?

-Що ж відбувалось тоді в Україні  з людьми, якщо вони зважувалися відректися від свого роду, коріння, нації?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Урок розпочнемо рядками Ю. Смолича, українського письменника:"Куліш - талант світового масштабу. У сучасній йому драматургії він не мав собі рівних". Варто відзначити: драматургія 20-30- рр. XXст., як і вся епоха цього періоду,- унікальна: велична й водночас трагічна. Твір "Мина Мазайло" змушує замислитися над проблемами сьогодення, коріння яких сягає в далеке минуле.

Через тридцять років після написання М. Кулішем «Мини Мазайла» літературознавець

Ю. Лавріненко висловить думку: «Мина Мазайло» — класичний зразок політичної комедії «дискусійного» жанру. Персонажі схоплені в таких найсуттєвіших і оголених їх рисах, що цілий ряд типів остався в пам’яті глядача, немов маски старого вертепного українського театру. Як завше, Куліш виявив тут себе також майстром гротеску і пародії (напр., пародія на радянський тип дискусії в третій дії п’єси)».

На сьогоднішньому уроці ми теж поміркуємо, посміємося над невмирущими типами комедії М. Куліша, подивуємося майстерності автора в їх творенні. А також ми маємо відповісти на питання, яке поставив автор у п’єсі

Постановка проблемного питання. Бути чи не бути українській нації.

 

ІІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

         Тема нашого уроку «Микола Куліш. «Мина Мазайло». Сатиричне викриття бездуховності обивателів, що зрікаються своєї мови, культури, родового коріння. Драматургічна майстерність автора.  Актуальність п’єси у наш час». Наша мета через образи твору довести, що люди, які зрікаються рідної мови, відцуралися свого роду. Такі люди духовно бідні. Їх життя немає сенсу. Для цього ви будете на уроці критиками, філологами, літературознавцями, дослідниками.

Опрацювання епіграфа. Епіграфом уроку є поетичні рядки О. Пахльовської.

-          З'ясуймо, чи суголосні рядки з життям?

IV. Опрацювання навчального матеріалу.

1.Вступне слово вчителя

            Миколу Куліша називають творцем «модерної драми». Але драматург змушує й сьогодні сприймати один із своїх кращих творів не очима, а серцем. Читати й перечитувати його, сміятися і замислюватися над проблемами сьогодення, які корінням своїм сягають у далеке минуле. Сюжет п’єси відомий ще з часів Мольєра і Карпенка – Карого. Та в Миколи Куліша він заіскрився новими барвами. Геній Миколи Гуровича Куліша перекинув міст між епохами, й доки будуть жити Мини, що роду свого не пам’ятають, буде ця п’єса актуальною.

  Сюжет комедії гострий, напружений, а його герої непередбачувані у своїх вчинках, типові і разом з тим неповторно – самобутні.

2.Робота в групах.

Схарактеризуйте героїв, драматургічну майстерність автора.

I гр. Складання характеристики до образу Мини Мазайла.

1)Що ви дізналися про Мину Мазайла з твору? З якою метою він хоче змінити собі прізвище?

2) Як ви вважаєте, чи може людина, змінивши своє прізвище, стати кращою?

3) Які риси характеру мав головний герой п’єси?

4) Виразне читання уривка, у якому Мина Мазайло висловлює незадоволення своїм прізвищем.

Мина був кар’єристом, заради кар’єри він зрікається свого роду, невихований, жорстоко ставиться до сина, не розділяє його думку.

Висновок.

           Харківський службовець Мина Мазайло, українець за походженням, вирішив змінити своє «плебейське прізвище» на щось милозвучніше. Мина сподівається, що тоді настане справді щасливе життя. Це дуже потрібно для його кар’єрного росту. Але разом із прізвищем відмовиться він і від свого українства, від «мужицтва» й стане одного судового дня Сиреневим, Розовим, Тюльпановим, на крайній випадок – Мазєніним. Саме в прізвищі він убачає причини своїх службових і життєвих поразок. «Мазайло» для нього, як камінь на шиї, тавро його соціального рабства.

II гр. Складання характеристики до образу Мокія

1)Що вам відомо про Мокія?

2)Чи можна Мокія вважати позитивним героєм?

3)Визначити основні риси його характеру.

4) Виразне читання за ролями уривка, де Мокій намагається українізувати Улю.

Мокій дуже захоплений українською мовою, вміє відстоювати власну думку, але через своє захоплення зовсім не звертає уваги на почуття Улі до нього. У суперечці з батьком грубий, жорстокий, невитриманий.

Висновок

          Син Мокій, «вдарений мовою», без п’яти хвилин комсомолець. У драмі виступає антиподом свого батька і мріє додати до «Мазайла» загублену половинку «Квач». «Мазайло – Квач» звучить для Мокія , як музика. Він чужий націоналізму та далекий і від інтелектуального пафосу комсомольців. Єдине, чим Мокій захоплений – це багатством української мови. Мовні симпатії Куліша зробили постать Моки ніби позитивною й такою, що виражає авторські ідеї, а позитивний герой з Моки – ніякий. Мока має дійсно глибокі знання. Його філологічні коментарі захоплюють і чарують. Але коли він говорить дівчині замість слів кохання «Ах ,Улю, давайте я Вас українізую!

 У суперечці з батьком Мокій грубий, жорсткий, нестриманий. У нестямі кричить: «З новим прізвищем у криницю!»

 

III гр. Складання характеристики до образу тьоті Моті.

Учитель.

1)Довести, що тьотя Мотя ненавиділа українську мову.

2)З якою метою вона приїхала в гості?

3)Визначити риси характеру цієї героїні.

4) Зачитати рядки, в яких вона висловлюється про «українізацію».

Невихована, хитра, лицемірна, безкультурна, груба.

Висновок

              Заскорузлості поглядів і ворожнечі до української мови, історії, культури можна лише подивуватися, її репліки смішні, але небезпечні. Побачивши на вокзалі напис українською «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо , питаюсь, навіщо нам іспортили город?» Те, що в українській опері «Тарас Бульба» артисти співають по – українському, вона називає «безобразієм». Її докази мають незаперечну логіку: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікогда!»

          Українська мова для неї – просто «австрійська вигадка». Убивчим за силою сарказму є висловлювання тьоті Моті: «По – моєму, прілічніє бить ізнасілованой, нежели українізірованой. Вона рознервувалася , коли Уля сказала, що її ноги відповідають «українському стандарту», бо відразу кинулася крадькома вимірювати свої.

Завдяки майстерності й таланту М. Куліша ім’я  «тьотя Мотя» перейшло в народі до розряду прізвиськ.

 

IV гр. Складання характеристики до образу дядька Тараса, Рини, Килини, Улі.

1) За що виступає дядько Тарас, через що сперечається з тьотьою Мотею?

2) Визначити риси характеру цього героя.

3) Зачитати рядки,  в яких Дядько Тарас висловлюється з любов’ю до рідного краю, народу.

4) Якою є життєва позиція Лини, Рини, Улі (стисло, лаконічно).

       Дядько Тарас. Це теж гротескна фігура. Він виступає за збереження старого, патріархального, без урахування нових умов життя. Проте в суперечці, хто в кого «вкрав» слова, змінювати прізвище Мазайлові, дядько виявляється слабшим за тітку Мотю й здається на її милість. Є в нього й висловлювання , не позбавлені здорового глузду, продиктовані любов’ю до рідного краю, народу, глибоким знанням історії.

       Що стосується Килини й Рини, то це такі войовничі міщанки, які повністю поділяють зневагу свого чоловіка й татуся до всього українського. Вони постійно милуються собою перед дзеркалами, кокетують й охають та ахають, беручись за серце , як шляхетні дівиці. Між собою ж мати й дочка розмовляють грубо, з лайками та образами, кожна вважає себе розкішною за іншу, їхні повсякденні заняття – плітки, підглядання, обговорення нарядів та заздрість до тих , хто «добре влаштувався» в житті. Коли щось виходить за рамки їхнього розуміння та уявлення, воно піддається безстрашному осуду й навіть прокльону. Мати, дізнавшись про категоричну відмову сина міняти прізвище, пропонує: «І в кого він такий удався? У кого? Здається ж і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…» Отже, ці два сатирично – комедійні персонажі – уособлення тупого й зрозумілого міщанського середовища часів М.Куліша.

          Трохи окремо стоїть у п’єсі постать Улі. Автор постійно підсміюється. Іронізує в ремарках:»Уля – як Уля». Тобто така. Як усі дівчата її кола. Вона самозакохано вдивляється в люстерко, емоційно – сентиментальна, мрійлива. Але мрії її поки що не простягаються далі «вигідної партії». Уля , як і її подруги, насторожено ставиться до української українізації, тож прагне хоч трохи змінити прізвище Розсохина, що звучало по – українськи Розсоха.

Підсумки роботи в групах.

V. Закріплення навчального матеріалу

1.Проблемні запитання.

— Чи справді Мині Мазайлові через його українське прізвище не поталанило в житті?

Орієнтовна відповідь

       - Ні, він мав гарну посаду, квартиру, дружину та дітей, був забезпечений матеріально.

       - Так, бо відчував себе нещасним, «другосортною людиною».

— Яку серйозну загрозу для суспільства передбачив М. Куліш? (Номерну систему прізвищ і всього іншого.) Що він хотів сказати своїм читачам? Яким був  задум п’єси?

2.Інтерактивна вправа «Коло ідей»

- Визначте тему твору (зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст.)

- Визначте ідеї твору.

Орієнтовна відповідь

Розвінчання національного нігілізму, духовної обмеженості на матеріалі українізації (втілене в образах Мини, Мокія, дядька Тараса, тьоті Моті).

Сатиричне викриття бездуховності обивателів, що зрікаються своєї мови, культури, родового коріння.

Головна ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності.

3.«Прес».

·         Що спричинило філологічний конфлікт?

·         На який рівень поступово переходить суперечка?

·         Що б ви відповіли на питання (Чия мова краща?)? (“Краща” для кожного рідна мова).

·         Наскільки коректне, на вашу, думку, таке запитання? Поясніть. (Кожен повинен знати, любити рідну мову, захищати інтереси своєї нації).

·         Поряд зі словом «патріотизм» часто вживають слова “націоналізм”, “шовінізм”. Що таке «манкурт»? Пояснімо їхнє лексичне значення за словником.

Учні читають визначення:

Шовініст – людина, що обстоює ідею расової винятковості та розпалює національну ворожнечу й ненависть.

Націоналіст – той, що розпалює національну ворожнечу під гаслом захисту своїх національних інтересів і національної винятковості.

 Манкурт – особа, що відмовляється від свого народу, національності.

Патріот – віддана своїй вітчизні та народу людина.

 

·         Кого з героїв комедії можна вважати патріотом? Висловіть свою думку, аргументуйте її цитатами з п’єси. (тьотя Мотя – шовіністка; дядько Тарас – націоналіст; Мина Мазайло – манкурт).

·         Що можна сказати про Мокія? Чим він зайнятий щоденно? Як називають його інші члени родини? Як він  поводиться з коханою дівчиною?

Учитель. Отже, автор  сміється з нього, не схвалює його поведінку. Чому? (Його боротьба за українську мову - це не конкретні дії, а захоплення зовнішньою формою проблеми, а не змістом)

-Зробімо висновок: які риси об’єднують цих героїв? (Бездуховність, міщанство)

-Отже, які моральні проблеми суспільства висміює автор у своїй комедії? (Шовінізм, націоналізм, манкуртство, бездуховність)

3.  Дослідницький практикум

Учитель. Познайомившись зі змістом твору, розкривши характери дійових осіб, спробуємо визначити основні проблеми, які автор порушив у творі.

-Згадаємо проблему русифікації в Україні на початку ХХ століття, яку в 1920 році більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою «українізацією».

П’єса написана на матеріалі , який був характерний для Харкова 1920 –х років.

Тому перша проблема комедії – мовна. 

На  вашому життєвому шляху зустрінуться тьоті моті, мини, рини, але не варто тихо погоджуватися з усім, ними сказаним. Треба вчитися не соромитися себе, передусім свого походження та родини.

Тому друга проблема твору – вміння відстоювати свою думку.

 Мокій і Мина, хоча батько і син, але в житті вони є антиподами. Вони весь час сперечаються. Треба вміти слухати один одного ,приймати спільні рішення, шукати «золоту середину».

Третьою проблемою п’єси є проблема стосунків між батьками й дітьми.

- Які б іще проблеми можна визначити? Напишіть короткими фразами у зошитах.

1.ставлення до мови;   

2. моральні проблеми;          

3. батьки і діти;
4. збереження родини як духовної цінності роду.
5. почуття меншовартості українців

-Пройшло майже сто років з того часу, як Микола Куліш написав цю п’єсу . Цікаво, чи існує мовна проблема у наш час? На це питання дадуть відповідь учасники ток – шоу «Знову слово!?»

4.Ток –шоу «Знову слово!?» Або Філологічне дослідження

Учитель. Мова персонажів у п’єсі є одним із засобів їхньої характеристики. Проаналізувавши словниковий запас літературного героя можна зробити певні висновки.

Скажіть , будь ласка, що може засмічувати наше мовлення ? (суржик, російські слова, слова – паразити)

Словникова робота. Суржик – елементи двох або кількох мов, об’єднанні штучно, без додержання норм літературної вимови, нечиста мова.

Дослідження мовлення тьоті Моті

Дослідіть мовлення тьоті Моті, виявіть слова, які належать до ненормованої лексики.

(Іспортілі город, предсідателя, про мову споряться, ідійоти,газету завесті у рямці.)

5. Цікава інформація: «Правові підстави зміни імені та прізвища в Україні в ХХІ столітті».

  У нашій державі з 1 січня 2004 р. діє Сімейний кодекс України, в якому є окремі статті про зміну імені фізичної особи. Ім’я та прізвище може поміняти кожен громадянин України, який не має судимостей, не перебуваєпід судом або слідством і досяг повноліття.

Узаконений дозвіл на зміну імені та прізвища виявив, що в Україні досі не перевелися мазайли за способом мислення: окремі наші співвітчизники змінили свої прізвища на Кучма, Ющенко, Янукович, Тимошенко, Кличко. Отже, ім’я та прізвище потребує серйозного ставлення до себе, і про це не можна забувати, а комедія Миколи Куліша вчить нас, що безплідне або користолюбне відречення від родового імені, яким є прізвище, в народі однозначно розцінюється як зрада близьких та далеких предків і самої нації.

VІ. Підсумки уроку

Метод «Дерево рішень»

— Вважаю, що актуальність сатиричної комедії М. Куліша «Мина Мазайло» в тому…

 Учням дається завдання написати відповідь на питання на листочках намальованого дерева.

Учитель пояснює, що дерево – це символ роду, родини, тому пропонує записати свою думку саме на його листочках.

 

Техніка "лінія цінностей"

-Дати відповідь на проблемне питання: яку роль відіграє мова в моєму житті?

 

- Прикро зізнатися, проте хоч і минуло 86 р. від дня написання драми, однак і зараз живуть такі "мазайли", які соромляться свого походження, своєї нації. Наші сучасники забувають про своє коріння, генетичну пам'ять.

-Я переконаний: мої ровесники вважають себе саме українським народом, а не народом України, не соромляться свого походження, усвідомлюють, що без мови, культури, історичної пам'яті – ми не народ, а просто люди, з яких легко зробити рабів.

 

Учитель: П'єса не втратила своєї актуальності й сьогодні. Події, що відбувалися в Україні в 20-30 роках, нагадують нам сьогодення. Приємно, що ви готові відстоювати право розвитку української мови як єдиної державної, адже саме мова об'єднує наших сучасників і всі попередні покоління у велику родину - український народ. Тож українській нації бути!

 

VІІ. Домашнє завдання

Скласти усний твір про те, чи може вплинути і як прізвище, ім’я людини на її долю.

 

 

 

 

 Тема.Сатирична комедія Миколи Куліша

 «Мина Мазайло». Особливості сюжету

Мета:

навчальна:     розкрити актуальність п’єси у наш час, учити учнів коментувати текст твору, визначати основні теми й мотиви, характеризувати образи-персонажі; проаналізувати позиції головних персонажів твору щодо українізації, їх ставлення до української мови; 

розвивальна:  розвивати культуру зв’язного мовлення, творчу уяву, надавати оцінку вчинкам героїв; розвивати навички виразного читання драматичного твору.

виховна:  підвищувати в учнів зацікавленість українською мовою; виховувати любов до рідного слова, рідної землі,  свого народу.

Тип уроку: комбінований із використанням ІКТ.

Вид уроку: конкурс.

Форма проведення: урок-конкурс (КВК).

Методи і прийоми: «Презентація»,  гра «Алфавіт», метод «Лист до себе», метод   «Прес»,інтелектуальна розминка, бесіда , бесіда з елементами розповіді, робота в парах, доповіді учнів, лінгвістичні ігри: «Лінгвістична вікторина», «Асоціативні малюнки», «Впізнай героя»,«Хто більше?», словникова робота, метод «Одержання листів учнями», прийом «Драбинка успіху»,словникова робота.

Обладнання: портрет письменника, текст комедії «Мина Мазайло», мультимедійна презентація з використанням відеофрагментів фільму «Мина Мазайло», аудіозапис пісні Наталії Май «Україна буде», буклет М. Куліш «Мина Мазайло», таблиця , словник-помічник, вислови про п’єсу «Мина Мазайло».

Методична мета: застосування методів інтерактивного навчання та тестових технологій;виховання національної свідомості.

Міжпредметні зв’язки: українська мова, історія,політика, соціологія , зарубіжна література .

Епіграф:

                             

Без мови рідної, юначе,

Й народу нашого нема.

В. Сосюра

 

Хід уроку

І. Організаційний момент

- привітання з учнями;

- перевірка присутніх на уроці учнів.

•         Вступне слово викладача

ІІ. Актуалізація навчальної діяльності учнів.

1. Що ви знаєте про українізацію з історії?

2. Яке завдання перед собою поставив драматург?

3. Що таке сатирична комедія?

Викладач

Станція «Презентація»

Станція «Алфавіт»

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІV. Мотивація навчальної діяльності учнів

Метод   «Прес»

Викладач дає завдання представникам команд переконати своїх одногрупників у актуальності вивченої теми, закінчивши подані речення:

1. Я вважаю, що…

2. Тому що…

3. Наприклад, …

4. Отже,…

V. Опрацювання навчального матеріалу

Станція «Теоретична»

Станція «Лінгвістична вікторина»

Станція «Капітани»

Словникова робота.  Пояснення термінів.

Нігілізм

Нігіліст

Обиватель

Манкурт

Шовініст

Націоналіст

Патріот

Станція «Таблиця»

Станція «Асоціативні малюнки»

VI Закріплення знань, умінь та навичок учнів

Станція «Впізнай героя»

Станція «Хто більше?»

VII Рефлексія

•         Одержання листів учнями

VIIІ Підбиття підсумків уроку, оцінювання учнів

•         Прийом «Драбинка успіху»

•         Заповнення карток оцінювання

VІ. Домашнє завдання

Учням середнього рівня навченості	Скласти тести (12) до прочитаного твору.
Учням достатнього рівня навченості	Підготувати цитатну характеристику Мини Мазайла та другорядних персонажів твору.
Учням високого рівня наченості	Зовсім скоро ви будете складати ЗНО. Працюючи над розгорнутим висловлюванням ви повинні будете не тільки чітко сформулювати тезу, аргументи, а й навести доречні приклади. Отже, додому ви отримаєте творче завдання, у якому слід підтвердити або спростувати тезу “Коли в людини є народ, тоді вона уже людина”, а літературним прикладом до одного із аргументів може бути персонаж комедії “Мина Мазайло”.

 

09.12.2021 (2 урока)

Тема:	Розвиток національного театру («Березіль» Леся Курбаса, Харківський театр ім. І.Франка), драматургії 1920−1930 рр. (від ідеологічних агіток до психологічної драми). П’єси В.Винниченка, М.Куліша, І.Дніпровського, І.Кочерги, Я.Мамонтова на перетині традицій «корифеїв», зарубіжної класики і модерної драматургії. Микола Куліш «Мина Мазайло». Основне про життєвий і творчий шлях митця. Зв’язок із театром Л.Курбаса. Національний матеріал і вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми у п’єсах.
Мета:	формувати компетентності): предметні: поглибити знання про розвиток нового українського театру; читацьку активність; ключові: ціннісно-смислову: розвиток естетичних почуттів, уміння визначати місце Миколи Куліша, Леся Курбаса в розвитку українського театру; комунікативну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок оточення, уміння сприймати чужу точку зору; інформаційну: навички роботи з книгою, уміння знаходити самостійно потрібну інформацію та презентувати її; загальнокультурну: прагнення до літературної освіти; громадянську: повага до духовних надбань українського народу.
Обладнання:	портрети М. Куліша, Л. Курбаса, В. Винниченка, Я. Мамонтова,                         І. Дніпровського.
Тип  уроку:	засвоєння нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.
Хід уроку

I.         ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II.        МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

         Талант брав у Кулішеві гору — він єдиний диктував йому шлях до вічності, хоча то був шлях через Голгофу.      Лесь Танюк

1.      Вступне слово вчителя

«Микола Куліш — талант світового масштабу. Не буду шукати безперечних аналогій у класиці — між Шекспіром і Шіллером або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних...» (Юрій Смолич).

Своєю подвижницькою працею, ідейно високою літературною і театральною творчістю, прикладом особистого життя Микола Куліш активно залучався до реалізації ідеї національного відродження рідної землі.

Дізнаймося більше про розвиток українського театру та про життєвий і творчий шлях Миколи Куліша.

III.      ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

IV.      СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя про розвиток національного театру 1920-1930-х рр.

У роки визвольних змагань українців театр стає важливим чинником національно-культурного будівництва. На початку 20-х років діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні та пересувні театри. У 1918 році в Києві функціонували Державний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919-1920 роках у Галичині й Буковині діяли «Новий Львівський театр», Чернівецький театр і Державний театр ЗУНР. 1919 року відкрили Державний театр імені Тараса Шевченка в Катеринославі, 1920 року — Новий український драматичний театр імені Івана Франка у Вінниці (керівник Гнат Юра). 1922 року керований Лесем Курбасом Київський драматичний театр, перейменований на «Березіль», став також і мистецькою лабораторією, і проводив культурно-громадську роботу. 1926 року «Березіль» перевели до Харкова.

Професійний театр розвивався у двох напрямах. Режисер Гнат Юра, спираючись на принципи романтичного та реалістично-побутового театру, схилявся до реалістично-психологічної системи. У репертуарі Вінницького театру переважали п’єси національної драматургії (Франка, Карпенка-Карого, Старицького, Винниченка).

Натомість режисер Лесь Курбас постійно експериментував, випробовував низку мистецьких шляхів — від психологічної драми до експресіонізму. Він прагнув утворити «рефлексологічний» театр негайного впливу на глядача, який би активізував його і збуджував до дії. Із цією метою режисер у своїх естетичних шуканнях від умовних форм ішов через синтез умовності й психологізму до філософських вистав. Порвавши з традицією етнографічно-побутового театру, режисер орієнтувався на модерні течії європейського театру.

Це був театр синкретичний, у якому елементи драматичного дійства перепліталися з різними формами мистецтва: пластикою і хоровою декламацією, мімікою і жестом, елементами цирку й балету, музикою. Лесь Курбас уперше на національній сцені використав прийоми кіно. Саме йому судилося створити український модерний театр.

На перших порах режисери ставили класику. Лесь Курбас ін-сценізував «Гайдамаки» Шевченка, поставив п’єси «Цар Едіп» Софокла, «Макбет» Шекспіра тощо. Уперше герої світової класики заговорили українською мовою, адже в Російській імперії не дозволялося ставити п’єси світових драматургів у перекладі україн-ською. Національна драматургія в театрі Курбаса була представлена реалістичною драмою Винниченка («Чорна Пантера і Білий Медвідь») та символістськими етюдами Олександра Олеся. Широко побутувала агітп’єса, але вона не мала художньої цінності. Незабаром виникла соціально-психологічна драма («97» Миколи Куліша), документально-реалістична («Бунтар», «Дванадцять» Мирослава Ірчана) і символістсько-романтична п’єса («Коли народ визволяється», «Батальйон мертвих» Якова Мамонтова).

На поетиці символізму будували п’єси Яків Мамонтов та Іван Кочерга. У драмах Івана Кочерги велику роль відіграють символи як семантичні ключі до розуміння змісту його творів. У них обігруються символи часу («Майстри часу»), світла («Свіччине весілля»), млинового жорна й алмазу («Алмазне жорно»). Твори цих митців попереджували про небезпеку, що наступає, якщо розбуджувати в масах руйнівні інстинкти.

Спираючись на гуманістичні цінності драматургії XIX століття, молоді митці зосереджували увагу на людині. У драмі «97» Микола Куліш поставив питання ііро людське життя як найвищу цінність, висвітливши взаємини особи і радянської влади.

Глибоким новаторством відзначилися п’єси Миколи Куліша в постановці Леся Курбаса: «97», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Комуна в степах», «Маклена Граса». Національний театр Курбаса — Куліша руйнував догматичну концепцію керівних кадрів доби диктатури пролетаріату щодо історичного оптимізму у світогляді нової людини, позбавленої національних ознак. Це був театр філо-софського спрямування, що правдиво моделював трагізм «нового життя», складну долю людини доби. А тому проти цього театру й Куліша ополчилася партійна критика, у 30-х роках знищивши його.

Жанровий репертуар драматургії відзначається великим багатством, оновленням структури. Експериментально-психологічну драматургію творить Володимир Винниченко (драма «Закон»). Куліш стає творцем трагікомедії «Народний Малахій». Яків Мамонтов написав трагікомедію «Республіка на колесах». Іван Дніпровський написав психологічну драму «Яблуневий полон», присвятивши її подіям національно-визвольної революції, відтворивши там конфлікт особистісного із суспільним, загальнолюдського — із класовим.

Таким чином, драматургія якісно оновлюється, наповнюється філософським змістом. Після 1934 року наступить новий її етап, позначений партійним тиском і розгромом українського мистецтва. У драматургії розпочнеться довга й затяжна криза.

2. Учнівські повідомлення

1-й учень. Микола Куліш — один із найяскравіших та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини минулого століття. Розквіт його творчої активності припав на 20-ті — початок 30-х років — період відродження, розвитку та трагедії України. М. Куліш — один із засновників української модерної драматургії. Його п’єси нічим не поступаються кращим світовим зразкам. їх постановка в «Березолі» Леся Курбаса дала можливість двом корифеям українського театру в синтезі тексту і режисерського таланту показати найболючіші проблеми тих років.

Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка Херсонської області. Родина його батьків жила бідно: батько майже все життя провів у наймах, мати від важкого життя (теж у наймах) передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити в панських економіях. «Люблю... голоту. Серцем її люблю»,— напише згодом драматург. Матеріальні нестатки, життя в сирітському будинку все ж не перешкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу (1901-1905).

1905 року місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші і послала хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешків. Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку олешківського благодійного товариства. Через бунтарський дух М. Куліша 1908 року виключили зі школи. Тут вдруге на допомогу майбутньому драматургові приходить прогресивна інтелігенція.

Завдяки турботам молодих учителів Микола Гурович вступає до громадської чоловічої гімназії. Він виявляє себе як талановитий та всебічно розвинений юнак. Випускає рукописний журнал, пише вірші, ставить аматорські вистави. У гімназії Микола знайомиться і починає товаришувати з І. Шевченком (гімназійна кличка «Жан»), майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під ім’ям Івана Дніпровського.

1913 року гімназію було закрито, і Микола, маючи надію таки отримати атестат про закінчення гімназії, їде на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном. Підготовку до вступу в університет (Микола хотів навчатися в Одеському університеті, куди і приїхав після закінчення гімназії) перервала світова війна.  Куліш пішов в Одеську школу прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, їде на фронт. Незважаючи на загрозу трибуналу, він залишає військову частину і їде до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною. Уже на фронті він знаходить можливість узяти з нею шлюб. Штабс-капітан Куліш добровільно-зголошується залишити штаб і піти на передові позиції. Навіть під час війни письменник продовжує писати вірші, а також одноактові п’єси для солдатського драмгуртка.

У 1917 р. Куліша як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, обрано депутатом на військовий з’їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку. 1918 року Микола Гурович Куліш прибуває до рідних Олешок і відразу з головою поринає в культурно-громадське життя. Він очолює виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, у Дніпровському повіті організовує культурно-політичне українське товариство «Просвіта» і стає його головою. Намагається вирішити й питання економічного плану, щоб дати товари і заробіток населенню, скасовує царську тюрму в Олешках із наміром перетворити її на майстерню.

Коли на Олешки почали наступати десантники Антанти, що знищували всіх причетних до української революції, Директорія наказала всім відступати без бою. Незважаючи на це, М. Куліш у Херсоні збирає півтори тисячі олешківських утікачів, сформувавши таким чином «Перший Український Дніпровський Полк». Із цим полком Микола Куліш, як начальник штабу, проходить шлях від Херсона до Києва.

Юрій Яновський у своєму романі «Вершники» описав полк Куліша під назвою «олешківського батальйону Шведа», а сам Микола Гурович став прототипом комісара Данила Чабана, якого Янов¬ський характеризує як «майбутнього письменника». До речі, коли роман «Вершники» (1935) вийшов друком, сам Куліш перебував уже на Соловках...

Улітку 1919 року, під час другого наступу Денікіна, Куліш пере-буває в підпіллі. Коли Радянська влада знов утвердилася на сході Україні, Куліш повертається до рідних Олешок. Тут він редагує газету, завідує повітовим відділом народної освіти. Микола Куліш сприяє відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, пише буквар «Первинка». У той час драматургу довелося вперше потрапити за ґрати, адже його діяльність під час війни «не зовсім співпадала з інтересами більшовицької армії» (зі слів дружини письменника Антоніни Куліш, полк Миколи, змальований у романі Ю. Яновського «Вершники», зовсім не «сповідував» більшовицької політики). Олешківський виконком бере Куліша на поруки.

2-й учень. Перебуваючи на посаді, яка вимагала постійних поїздок по району, Микола Куліш на власні очі бачив страшну трагедію голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору — драми «97». 1922 року Куліш переїжджає до Одеси. Там він працює в губнаросвіті й остаточно закінчує драму «97» (1924 р.). 1924 року Куліш висилає в Харків п’єсу, а 9 листопада в театрі ім.Франка відбувається її прем’єра.

Цією п’єсою письменник не ввійшов — увірвався в літературне й театральне життя України. 1925 року, лише за рік після написання, «97» було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США. Проте фінал твору, у якому автор на вимогу цензури змушений був урятувати від смерті головного героя Мусія Копистку, не задовольняв М. Куліша. «Фінал може бути тільки один,— писав він 10 грудня 1924 року,— загибель комнезаможу на селі в добу голоду». Дві сили зіткнулися в сюжеті п’єси, одна народжена іншою — революція та голод. І обидві вони мертвотні, і сіяти можуть лише смерть».

Тема села та його знищення знаходить своє місце в драмах «Комуна в степах» (1925, 1931) та «Прощай село!» (1933). У п’єсах Куліша часто переплітаються комедійне та трагедійне. У п’єсі «Отак загинув Гуска» (1925) головний герой осмислюється і як комедійний, і як трагедійний персонаж. «Хулій Хулина» (1926) — теж комедія. «Радянська Україна — якась суцільна божевільня»,— пише про неї один із тогочасних «політрецензентів»: двоє шахраїв, що вдають із себе партійних босів, упродовж певного часу дурять ціле містечко на чолі з місцевими партійними чиновниками. П’єсу пройнято атмосферою трагічної сатири. У мелодрамах «Зона» (1926) та «Закут» (1929) драматург безпосередньо звертається до теми переродження революційної ідеї, катастрофи фанатизму, висвітленої в попередніх п’єсах. Комуни, партократизм, комуністичний фанатизм набувають чітко окресленої думки про соціалізм як «хвору мрію», утопічний й небезпечний соціально-психологічний експеримент у «Народному Малахії» (1927). Головний герой, Малахій Стаканчик, пройнявшись ідеєю морального вдосконалення людства, урешті-решт утрачає розум. Фанатична віра в «голубую даль» призводить до його загибелі.

Прем’єра цієї резонансної п’єси відбулася на сцені «Березолю» 31 березня 1928 року, але була нищівно розкритикована та з часом знята з репертуару. На той час М.Куліш був президентом ВАПЛІТЕ. Але починався процес знищення новітньої української літератури. На початку 1927 року Микола Куліш та інші члени ВАПЛІТЕ на ви¬могу ЦК КП(б)У змушені були виключити з організації Хвильового, Ялового та Досвітнього. 25-28 січня 1927 року з метою створення но¬вої літературної «пролетарської» організації ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників), що мала стати опозицією до ВАПЛІТЕ, було проведено з’їзд пролетарських письменників від ЦК КП(б)У. Це був початок кінця. ВАПЛІТЕ 14 січня 1928 року самоліквідувалась.

1929 року Микола Куліш написав «Патетичну сонату», яку також заборонили ставити в Україні. Змальовані в п’єсі події охоплюють період між двома Великоднями 1917-1918 років. Значну композиційну роль у п’єсі відіграє геніальний твір Бетховена «Патетична соната». Це була художня спроба порушити важливі питання долі українців, зокрема інтелігенції, на першому етапі національно- визвольної революції.

1934 року М. Куліша виключають із Комуністичної партії за написання «антипартійних націоналістичних п’єс». А 8 грудня під час похорону найближчого друга І. Дніпровського М. Куліша прямо з вулиці енкаведисти забирають у свій «воронок». Вилучена під час обшуку п’єса «Такі» (рукопис) зникла в архівах КДБ. Із кіносценарію «Парижком» залишився лише уривок.

На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 року велику групу «націоналістів», серед них і М. Куліша, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень, Кулішеві інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш, як «особливо небезпечний злочинець», утримувався в спецізоляторі. Миколу Куліша ніхто не бачив, що призводило до існування різних чуток щодо його існування та смерті в таборі. Із архівних документів відомо, що «особлива трійка» УНКВД Ленінградської області постановою ч. 83 від 9 жовтня 1937 року засудила видатного драматурга до розстрілу.

3 листопада 1937 року Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції в лісі під Сандормохом (Карелія).

3. Перегляд кінофільму «Розстріляне відродження» Микола Куліш» (https://www. youtube. com/watch?v=2k5IBjktzM8)

4. Виконання тестових завдань

1.    Хто прагнув утворити «рефлексологічний» театр негайного впливу на глядача, який би активізував його і збуджував до дії?

А Гнат Юра  Б Олександр Загаров В Лесь Курбас Г Панас Саксаганський.

2.    «Березіль» став зразком театру

А побутово-етнографічного   Б реалістичного    В неоромантичного   Г експресіоністичного.

3.    Спираючись на гуманістичні цінності драматургії XIX століття, молоді митці зосередили увагу на

А природі;  Б людині;   В проблемах міста;    Г проблемах села.

4.    Театр Курбаса було знищено в

А 10-х роках XX ст.   Б 20-х роках XX ст. В 30-х роках XX ст.  Г 40-х роках XX ст.

5.    Новий етап драматургії, позначений партійним тиском і розгромом українського мистецтва, настав після

А 1934    Б 1935     В 1936    Г 1937.

6.    Микола Куліш — представник

А «Розстріляного відродження»            Б літературного процесу 40-х років

В літературного процесу 50-х років      Г літературного процесу 60-х років

7.    Микола Куліш став прототипом одного з героїв твору

А Остапа Вишні. «Сом»                     Б В. Підмогильного «Місто»

В Ю. Яновського «Вершники»          Г Миколи Хвильового «Я (Романтика)».

8.    Куліш увірвався в літературне життя твором

А «97»    Б «Патетична соната»    В «Мина Мазайло»    Г «Маклена Граса».

9.    Зустріч із ким змінила не лише біографію, а й творчий метод Миколи Куліша?

А Володимиром Винниченком   Б Лесем Курбасом В Іваном Кочергою   Г Яковом Мамонтовим.

10.  Творцем модерної драми українського відродження став

А Володимир Винниченко   Б Микола Куліш   В Іван Кочерга   Г Яків Мамонтов.

11.  Микола Куліш був президентом письменницької організації

А «Гарт»   Б «Плуг»    В МАРС    Г ВАПЛІТЕ

12.  Микола Куліш відбував заслання

А на Сахаліні    Б у Магадані В у Воркуті Г на Соловках.

5.   Метод «Коло ідей». Пояснити епіграф до уроку.

V. ПІДСУМОК УРОКУ. Скласти сенкан до образу драматурга

Куліш

Експериментуючий, уболіваючий

Творить, викриває, навчає

Справжній майстер драматичних творів

Патріот

VI.      ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати матеріал підручника. Прочитати драматичний твір «Мина Мазайло» Миколи Куліша.

ТЕМАТИЧНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Тема: «Проза 1920-1930-х років» (Творчість М. Хвильового,

Г. Косинки, Ю. Яновського,  В. Підмогильного)

 

Початковий рівень (4 завдання по 0,5 бала)

1. Організатором якого літературного об’єднання був М. Хвильовий:

   а) «Молодняк»;

   б) «Марс»;

   в) «Плуг»;

   г) «ВАПЛІТЕ».

2. Перша прочитана Г. Косинкою українська книга:

   а) «Кобзар» Т. Шевченка;

   б) «Fata morgana»  М. Коцюбинського;

   в) «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ´яненка;

   г) «Чорна рада» П. Куліша.

3. Хто були першими  вчителями Ю. Яновського ?

   а)   Заробітчани;

   б)  Сільський     коваль   і  тесля;

   в)   Батьки;

   г)   Дідусь   і   бабуся.

4. Яка повість В. Підмогильного залишилася незавершеною?

   а) «Остап Шаптала»;

   б) «Третя революція»;

   в) «Повість без назви»;

   г) «Історія пані Ївги».

 

Середній рівень (6 запитань по 0.5 бала)

1. Кому належать слова з твору «Я романтика» Миколи  Хвильового:

«… тепер я маю одне тільки право: нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне я»?

а) Андрюші;

б) вірному вартовому на чатах;

в) безіменному чекісту;

г) Тагабату.

2. Як називалось перше оповідання Степана Радченка з роману «Місто»  Валер’яна Підмогильного?

а) «Бритва»;

б) «Повість про людей»;

в) «Весна»;

г) «Війна».

3. Які художні засоби використав Ю. Яновський в уривку «Лютий трамонтан   заморожував душу...» ?

а) порівняння і метафору;

б) метонімію і метафору;

в) епітет і метонімію;

г) епітет і метафору.

4. З яким  твором споріднена новела «В житах» Г. Косинки?

а) «Камінний хрест» Василя Стефаника;

б) «Intermezzo» Михайла Коцюбинського;

в) «Каторжна» Бориса Грінченка;

г) «Лісова пісня» Лесі Українки.

5. Співвіднесіть автора з його твором

а)  Г. Косинка                                              1. «Санаторійна зона»

б)  Ю. Яновський                                        2. «Дід Яким»

в)  М. Хвильовий                                         3. «Байгород»

г)   В. Підмогильний                                    4. «Політика»

6. Події у новелі Ю. Яновського   «Подвійне коло»  з роману   «Вершники»   відбуваються...

а)    У   серпні   1919р.;

б)    Січні-лютому  1919р.;

в)    Червні   1918 р.;

 г )   Березні   1917  — листопаді 1918 р.

Достатній рівень (2 запитання по 2 бали)

1. Проаналізуйте  імпресіоністичні засоби зображення в новелі «В житах»    Г. Косинки.

2. Розкрийте символічний зміст назви новели «Подвійне коло» з роману  Юрія Яновського  «Вершники»

Високий рівень (1 запитання на вибір - 3 бали)

Дайте відповідь на одне із запитань:

1. Мої роздуми про новелістику Григорія Косинки.

2. Українські звичаї і обряди, побут у романі Юрія Яновського «Вершники». Їх функції.

3.Роль символу «загірної комуни», образу Марії у новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)».

4. Поміркуйте, чому В. Підмогильного називають автором інтелектуально - психологічної прози

 

 06.12.2021 (2 урока)

ТЕМА. Оптимізм, любов до природи, людини, гумор як риси індивідуального почерку Остапа Вишні ("Сом"). РЗМ. Написання усмішки.

03.12.2021 (2 урока)

ТЕМА. Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. «Моя автобіографія» - гумористична розповідь письменника про свій життєвий шлях. оптимізм, любов до природи, людини, мякий гумор як риси індивідуального почерку Остапа Вишні ("Сом")

 

Мета:  ознайомити учнів із трагічною долею письменника; його творчістю; талантом гумориста; формувати вміння працювати з текстами, аналізувати та визначати літературні засоби і прийоми письменника у досягненні комічного; розвивати естетичні смаки, почуття гумору; виховувати оптимістичне світобачення, почуття гумору, естетичний смак.

Очікувані результати: учні знають біографію письменника, вміють визначати риси й засоби комічного, жанр усмішок, характеризувати творчість митця.

 

Обладнання:   портрет письменника, кінофільм «Розстріляне Відродження. Остап Вишня».

Тип уроку:   урок вивчення нового матеріалу

                                                                                   Ніколи не сміявся без                          

                                                                                    любові до вас усіх,

                                                                                    до сонця, до вітру,

                                                                                    до зеленого листу!

                           

                                                                                                            Остап Вишня

 

                                                                   Хід уроку

 

 

І. Стимулювання та психологічна настанова на роботу. Мотивація навчальної діяльності.

  Учитель

Доброго дня!  Сьогоднішній наш урок, я б хотіла розпочати з загадки.

      «Вона нічого не коштує, та багато дає. Вона збагачує тих, хто її отримує і не   

  робить біднішими тих, хто її дарує. Вона триває лише мить, а в пам’яті,     

часом,   залишається назавжди. Її неможливо купити, випросити, позичити чи   вкрасти, бо вона сама по собі нічого не варта, поки її не віддали!»

 

- Чи зрозуміли ви, про яку людську емоційну  приємну реакцію йдеться в цитаті?  

    (Про усмішку)

- Тож розпочнімо урок з усмішки і подаруймо її одне одному.

 

II.Перевірка домашнього завдання. ( у формі тестів, кожному учневі по картці).

                 

              Остап Вишня… Під таким ім’ям увійшов у літературу незрівнянний сміхотворець Павло Михайлович Губенко,письменник, який обрав своєю зброєю в боротьбі за людину сміх, майстер слова, великий громадянин, що понад усе любив людей.

         В народі Остапа любили. За його характер – добрий і чуйний. Вишня вмів завжди вислу­хати людей; переживав усі людські біди як свої особисті.

          Щоб зрозуміти феномен Остапа Вишні, треба з'ясувати, хто він, де зріс і в кого навчався, чим жив і з ким дружив, з чого радів і від чого страждав...

Перед нами життя, таємниці якого ми сьогодні розкриємо.

 

  ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

 (Оголошення теми, мети, завдань уроку,усмішки, роздатковий матеріал)

  ІІІ. Сприйняття та засвоєння  навчального матеріалу

 

Учитель

-Зверніть увагу на портрет письменника.

- Що найбільше привертає увагу в зовнішності письменника?

- Що можна сказати про таку людину?

(Лагідна усмішка, мудрі очі, в них випромінюється добра й  весела душа життєлюба, гуманіста, бійця. Середнього росту, широкоплечий, сутулуватий. Чуйний, скромний, простий.)

Розповідь біографії письменника. Ви були поділені на дві групи, кожна підготувала цікавий матереріал. Тож розпочнемо.

Група 1

Родина. Дитинство

        Народився Павло Михайлович Губенко на хуторі Чечва Зіньківського повіту на Полтавщині 13 листопада 1889 р. (тепер м.Грунь Охтирського району Сумської області» в селянській родині. Батько майбутнього письменника, син лебединського шевця, Михайло Кіндратович Губенко довго служив у царському війську, а повернувшись додому, осів у містечку Грунь. Тут він і познайомився з молодою веселою дівчиною Параскою Олександрівною Балаш і зв’язав з нею свою долю.

Батьки майбутнього письменника були грамотними. Вони любили читати, знали багато українських народних пісень, казок, дотепів. Та й самі були не позбавлені гумору.

Дитинство Павла Михайловича проходило в сільській обстановці серед чарівної полтавської природи. У родині Вишні із 22 дітей вижило 17. Усі були великі фантазери. Любили сміятися. Батьки, які пізнали всю гіркоту безпросвітного життя, прагнули будь – що вивести своїх дітей у люди, дати їм освіту.

Навчання.

Малий Павлусь закінчує сільську школу, а згодом - Зіньківську двокласну школу у 1903 році.

Заповітною мрією Павла було стати вчителем, тому просить рідних, щоб дозволили йому вступити до Глухівської вчительської семінарії. Та для цього потрібні були великі витрати. Батько дізнався десь, що він, як колишній солдат, має право віддати сина на «казьоний кошт» до військово-фельдшерської школи. Така школа була в Києві.

 Учився О. Вишня добре.

У 1907 році Павло Губенко закінчив навчання і почав працювати фельдшером у хірургічній лікарні.

Попри матеріальну скруту, яка посилилася після смерті батька (1909р.), юнак наполегливо вчився. Він екстерном склав іспити у приватній гімназії і одержав атестат зрілості, а в 1917 році вступив до історико-філологічного факультету Київського університету. Революційні дії захопили його.

Перші кроки творчості

           Здійснилися пророчні слова батька.  «Писатиме, - сказав якось батько, коли, я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу».

       Остап Вишня – письменник, який у 20-х рр. ХХ ст. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу», « поет полювання», прозаїк. За життя гумориста побачили світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово передавалися.

        У великому творчому доробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози: усмішка, гумореска, фейлетон, автобіографічні оповідання. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив  у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою.

     Тематичний цикл усмішок: сільські, мисливські, закордонні, київські, кримські тощо..

Перші твори, надруковані з 1919 року, письменник підписував Павло Гунський. У 1921 році надрукована гумореска «Чудака, їй-богу!».Під нею вперше з`явився підпис «Вишня Остап». Після цього, як згадує письменник, «пішло та й пішло». А чому такий псевдонім, а тому, що на Хуторі Чечва, де народився письменник, росло багато вишень.

У 1923 році виходить перша його книжка «Діла небесні». Творчість О.Вишні можна умовно поділити на два періоди: з 1921 по 1933 роки-це перший;з 1944 року до останніх днів життя-це другий період творчості.

Лише після війни для юного читача видано ряд гумористичних оповідань: «Молоді Будьмо!», «Великі ростіть», «Дітям», «Перший диктант». 

   Група 2.

                                             Репресований письменник

 

             У 1930 році у пресі з'явилася стаття під свідомо образливим заголовком "Що таке Остап Вишня". У ній різко негативно оцінювався творчий доробок гумориста. Автора "Усмішок" шельмували за те, що його творчість нібито не відповідає сучасному ідеологічному спрямуванню.

        Письменник довго не може отямитися після звістки про самогубство

М. Хвильового у травні 1933 року. У грудні цього ж сумнозвісного 33-го був заарештований і сам Остап Вишня. Він сидів у харківській тюрмі НКВС, з нього «вибили» зізнання про участь у контрреволюційному заколоті. Його засудили до розстрілу, а через рік вирок замінили десятьма роками ув’язнення. Покарання відбував у сталінських таборах Ухти, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта.

    

         Звільнили  раптово (зазвичай, строк постійно додавали), на початку 1944 року, а реабілітували — тільки через одинадцять років, за рік до смерті.

                   На засланні Остап Вишня практично нічого не писав, крім що­денника. Відбувши 10-річне заслання Остап Вишня повернувся до Москви. Усіх мучило питання, чи буде Павло Губенко знову продовжувати літературну діяльність. Але відповідь була невтішна: “Хіба я тепер зумію?”

Та виявляється, зумів. Новий етап почався з гуморески «Зенітка».

     Важливе місце в післявоєнній творчості Остапа Вишні належить збірці “Мисливські усмішки”.

                                                   Важка реабілітація

        Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня — член редколегії і співробітник журналу “Перець”, член правління Спілки письменників України.

Лише у 1955 році Остап Вишня був офіційно реабілітований судовими органами.

До останніх своїх днів Павло Михайлович був непосидючим, енергійним і діяльним.

 

                                                     Останні роки життя

Письменник Леонід Ленч згадує:

    « В останній рік його мучила хвороба шлунка, але він багато працював у “Перці”, перекладав, навіть на полювання виїхав. Поїздка була далекою, стомлюючою.  Повернувшись додому і перепочивши, він сів увечері в крісло перед телевізором. Сидів, дивився і раптом відчув себе недобре. Встав, випив ліки, але вони вже не допомогли. Через десять хвилин його не стало. Параліч серця!».            У народі кажуть про таку смерть — смерть праведника.

28 вересня 1956 р. невблаган­на смерть раптово обірвала життя Остапа Вишні. З невимовною скорботою провів його осінній Київ на місце вічного спочинку — Байковий цвинтар.

  Вчитель.    Гумор-найкращий порадник у важкій ситуації і кращі ліки від усіх хвороб. Щедрий сміх над собою – помічник подвійний. Цією давньою мудрістю скористався  Остап Вишня. Він був перший, хто проклав шлях українській сатирі та гумору за нових умов. Став родоначальником нового жанру – усмішки.

Вікторина ТАК –НІ

  1. Остап Вишня народився 13 листопада 1889 року. ( так)

  2. Його старший брат  - гуморист, відомий як Василь Чечвянський.      (так)

  3. Михайло – справжнє ім’я письменника. (ні)

  4. Він закінчив військово-фельдшерську школу. (так)

  5. Екстерном склав іспити за гімназію. (так)

  6. 1917 року вступив до Львівського університету. (ні)

  7. Перша публікація – під псевдонімом Остап Вишня. (ні, Грунський)

  8. З 1934 по 1943 рік перебував в ув’язненні. (так)

  9 «Мабуть, я вже не зможу писати», - сказав після повернення. (так)

  10. І більше не писав. (писав)

  11. Реабілітований посмертно. (ні, 1955 р.)

 Зараз я пропоную вам перегляд відеоролика « Ростріляне Відродження. Остап Вишня».

                                        Теорія літератури

Вашим домашнім завданням було вивчити терміни: гумор, сатира, іронія, сарказм, фелейтон, гумореска, усмішка.( учні дають відповіді на питання).

Гумореска – невеликий художній твір, у якому події та люди зображені в жартівливому тоні.

Фелейтон – невеликий художньо – публіцистичний твір у періодичній пресі, у якому злободенні зображено в сатиричному або гумористичному плані.

Усмішка – різновид фелейтону та гуморески. Уведений в літературу Остапом Вишнею.

Гумор – використання дотепностей та гри слів.

Сатира – критика недоліків, суперечностей.

Іронія – психований сміх, замаскований серйозною формою.

Сарказм – « зла іронія», що має рушійну силу.

Хвилина релаксу. ( під музику).

Ви знаходетесь на літньому ароматному лузі. Над вами тепле літнє сонце і високе блакитне небо. Ви відчуваєте себе спокійними і щасливими, дихайте легко і вільно. Високо на небі ви бачите птицю, яка парить у повітрі. Вона вільно ширяє у повітрі, крила її  розпростерті в сторони. Уявіть собі, що цей птах – ви. Уявіть, яке легке ваше тіло і як повільно ви парите в повітрі. Ваші крила легкі, ви насолоджуєтеся свободою, прекрасним відчуттям ширяння, дотиком легкого, ніжного вітерця… Вітерець, пестить, погладжує вас… А тепер повільно змахніть крилами і наближайтеся до землі. Ось ми і знову на землі в цій кімнаті. Посміхніться один одному.( урок продовжується).

 

          -Продовжуємо наш урок, скажіть,що таке автобіографія?

  ( автобіографія — один з видів ділових паперів, у якому особа власноруч у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності.)

 

-У якому стилі використовується цей документ? ( офіційно –діловому)

 

-  Чи можна вважати твір «Моя автобіографія»  автобіографією?

   (це дійсно автобіографія, бо у творі присутні всі дані, властиві цьому документу:   місце і дата народження,  відомості про батьків,

про освіту, захоплення, початок трудової діяльності та літературної творчості)

-         Тоді чим цей твір від документа відрізняється?

-          

( все  приправлене такими коментарями, поясненнями та своєрідними «ліричними відступами», що до ділового паперу його ніяк не віднесеш)

-          Мабуть, ви звернули увагу на назву твору?

-          

(Комічне починається вже із заголовка. Автобіографія, як засвідчують словники, — це написаний будь-ким самим опис власного життя. Тому слово «моя» зайве. Це налаштовує на якісь невідповідності, на комічний лад)

 

-  Як розміщуються події у творі “Моя автобіографія”?  (хронологічно)

   

  Робота над текстом усмішки « Моя автобіографія». Художній аналіз.

Автор: Остап Вишня.

Рік написання: 1927 р. (  і цікавим є те, що написав він її за 2 дні).

Літературний рід : епос.

Жанр: гумореска ( усмішка).

Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.

Ідея: висвітлити фактори, які впливають на формування митця, у гумористичній формі.

Композиція: складається з 3 розділів. 1 розділ – народження, дитинство.

Цитата. «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім – років, мабуть, із десять підряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.

-         Добре, дякую, а тепер знайдіть мені цитату про батьків Остапа Вишні.

-         Цитата.  «Батьки мої були як узагалі батьки. Батьків батько був у Лебедині шевцем. Материн батько був у Груні хліборобом. Глибшої генеалогії не довелось мені прослідити… Батько взагалі не дуже любив про родичів розказувати, а коли, було, спитаєш у баби (батькової матері) про діда чи там про прадіда, вона завжди казала:

-                    Отаке стерво було, як і ти оце! Покою від них не було.

Про материну рідню так само знаю небагато. Тільки те й пам’ятаю, що частенько, було, батько казав матері:

-         Не вдалася ти, голубонько, у свою матір. Царство небесне покійниці: і любила випити, і вміла випити. А взагалі батьки були нічого собі люди, підходящі».

2 і 3 розділи навчання Остапа Вишні; формування його світогляду.

-         « Школа була не проста, а Міністерство народного образования. Учив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білий, як білі бувають у нас переди зеленими святами хати. Учив він сумлінно, бо сам він був ходяча совість людська. Умер уже він… Любив я не тільки його, а і його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських замурзаних… Та лінійка, виробляла мені стиль літературний…»

Тай закінчив школу, та й зробився фельдшером. Зробивя я Остапом Вишнею, та й почав писати.

Назвіть мені проблеми, які порушені у гуморесці.

Проблематика:

-         Формування митця;

-         Пошана старших;

-         Повага до вчителів;

-         Відповідальність за свою працю.

А тепер давайте з вами розглянемо засоби творення комічного у гуморесці « Моя автобіографія».( учні зачитують цитати з тексту).

1.     Уживання наукових, військових та політичних термінів для зображенн щоденної роботи та побутових подій.

2.     Поєднання ділового та художнього стилів.

3.     Іронія, прихована насмішка.

4.     Парадокси – не сумісні поняття, що виключають або протирічать одне одному.

5.     Використання народної етимології, лайливих висловів.

6.     Зображення комічних ситуацій, деталей, подій.

7.     Використання жартівливих народних приказок і прислів’їв, порівнянь.

 Вчитель.   Отже, розмаїття художніх засобів творення комічного свідчить про великий талант письменника-гумориста. Мова героїв  колоритна, жвава, а  побут переданий за допомогою яскравих, найприкметніших деталей. Сміх Вишні  доброзичливий, а не злісний і засуджуючий, і тому загальна тональність його гуморески — світла, сонячна. Комізм ситуації базується на контрасті. Твір вражає людяністю, щирістю. Простота викладу i задушевний тон, несподiванi висновки, характери героïв iз нацiональним  пiдгрунтям творiв Остапа Вишнi викликали доброзичливий смiх, який не ображав людей, а змушував замислюватися, лiкував, виховував. А тому твори цi були i є популярними в народi.

VІ. Підсумки уроку

 

                                  1.Скласти сенкан про Остапа Вишню.

 

                       Тема (іменник)
                       Опис (два прикметники)
                       Дія (три слова)
                      Ставлення (фраза – чотири слова)
                      Перефразування сутності теми ( одне слово)

 

Вишня
Іскрометний, розумний.
Вчиться, працює, шукає.
Дорогу до усмішки прокладає.
Основоположник.

       Учитель  Здається, немає жодної людини, яка б не читала чудових усмішок Остапа Вишні, запашних, ніжних,смішних і глибоко трагічних. Головним джерелом його гумору була любов до життя, до людини, а девізом: «Треба — любити людину. Більше ніж самого себе…».

          «Читаючи Остапа Вишню, народ і усміхався, і повнився радістю, і печалився, і обурювався — бага­тьох  струн його душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре й ніжне слово».     

       Головне ж, що отримує читач, ознайомившись із гуморесками, - це світлий, задушевний настрій, посмішку, а то й сміх від душі, бажання оберігати й примножувати багатства нашої матінки-природи.

                                                  Хороший сміх – той сміх,

                                         що не ображає, а виліковує,

                                         виховує людину, підвищує.

                                         Господи, до чого просто все.

                                                                                               Остап Вишня 

 М.Рильський присвятив своєму другу прекрасну поезію: ( учениця Марчук Валерія читає вірш напам`ять).

По полях ми з Вишнею бродили

Восени, шукаючи зайців,

І бур'ян пожовклий, посивілий

Під ногами срібно хрупотів.

Скільки доброти було в обличчі,

Скільки мудрості в очах було,

Як дивився приятелю в вічі

Любий наш Михайлович Павло!

Ну, а вмів же бути і суворим,

І безжальним бути Вишня міг,

Як назустріч чорним поговорам

Підіймав свій праведний батіг!

Без гучних прожив він декламацій, —

А в душі поезія цвіла!

Друг людини, друг природи й праці,

Грізний ворог нечисті і зла.

Вправа – підсумок. « Мережево думок».

- сьогодні на уроці я дізналася ( вся)….

- цікавим для мене було…

- я візьму з собою у життя….

- як ви гадаєте, в чому секрет популярності О. Вишні та його творів?

 

 V. Домашнє завдання.

 

   Прочитати « Сом», написати тему та ідею, ІІ р. скласти тестові завдання до біографії Остапа Вишні ,ІІІ р. визначити композицію, художні особливості гуморески « Сом».                    

 

02.12.2021 (2 урока)

РЗМ. УСний міні - твір. Висловлення власного ставлення до проблеми збереження високих загальнолюдських ідеалів, небезпеки їхньої втрати

Тема. В. Підмогильний. «Роман на одну частину» «Невеличка драма»

 

Мета: поглибити знання учнів про творчість В. Підмогильного, розкрити ідейно-художній зміст твору; розвивати та удосконалювати вміння учнів аналізувати художній твір, визначати його проблематику, уміння самостійно знаходити потрібну інформацію, вміння виражати власні думки з приводу прочитаного, узагальнювати; виховувати щирість, вірність, повагу у стосунках.

 

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

 

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

    Ознайомлюючись із постаттю Валер’яна Підмогильного, ви вже зрозуміли, наскільки працьовитим і плідним письменником він був. Навіть у таборі продовжував писати. І хоч доля відміряла йому зовсім недовге життя, Підмогильний встиг залишити після себе чималий творчий доробок.

    На попередніх уроках ми ознайомилися із біографією В. Підмогильного та його романом «Місто». Вдома ви працювали над написанням есею «Роман «Місто» і його головний герой...». Зачитайте ваші творчі роботи.

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

1. Вступне слово вчителя

     Вродлива дівчина з багатьма залицяльниками нарешті закохується й вірить, що знайшла своє щастя, але її обранець одружується з іншою. Така собі «невеличка драма», здається, нічого особливого.

     Цей нескладний сюжет автор поклав в основу інтелектуального роману.

2. Оголошення теми та мети уроку

 

IV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Робота над романом «Невеличка драма»

 

1.1. Історія написання

     Серед прозових творів, опублікованих у журналі «Життя й революція», який  згодом був заборонений та вилучений з бібліотек УРСР і тепер є бібліографічним раритетом, за 1930 рік (зокрема В. Петрова «Куліш і Глібова», Ю. Смолича «По той бік серця», Б. Тенети «Петренко й Мері», Д. Тася «Залізі кігті») - роман Підмогильного «Невеличка драма» посів чільне місце. У передмові до окремого видання, яке так і не було здійснене, автор наголошував: задум роману виник ще 1926 р., а через три роки він був завершений. У складних соціально-психологічних умовах писався цей твір, що частково й визначило спектр проблем, порушених у ньому: від екзистенційних пошуків окремої особистості до проблем національних та загальнолюдських.

  

1.2. Жанрові особливості

    «Невеличка драма» - інтелектуальний роман, за визначенням автора, є «романом на одну частину».

    Інтелектуальний роман зосереджений на аналізі певної інтелектуальної проблеми та на внутрішньому світі персонажа

 

1.3. Основні персонажі роману

Юрій Олександрович Славенко — біохімік, 30 років;

Марта Висоцька — молода гарна дівчина, працює діловодкою статчастини, 22 роки;

Льова Роттер — залицяльник Марти;

Ірен Маркевич — наречена Славенка, 29 років;

Дмитро Стайничний — залицяльник Марти, інженер із Дніпропетровського;

Андрій Романович Безпалько — начальник Марти, завідувач матчастиною

махортресту, 50 років;

Давид Семенович — безробітний кооператор, сусід Марти;

Тетяна Ничипорівна — дружина Давида Семеновича;

Степан Григорович Маркевич — тато Ірен, лікар.

 

1.4. Особливості сюжету

    Юна, гарна і романтична, Марта мріяла зустріти справжнього принца. Ні, їй не бракувало залицяльників. Однак багатшим вона здавалась надто неприступною. А серед бідніших не було того, хто міг би розбудити в її серці кохання. Вірний її прихильник Льова обрид їй, і вона спілкувалася з ним, можна сказати, механічно.    Марта знайомиться з науковцем Славенком. Він досить обмежений, однак вирішив, що може досягти в науці чимало. Чого не бракує Славенку, так це здібностей і наполегливості. Біолог чітко склав розпорядок дня, в якому майже не передбачено соціальних зв’язків, натомість дуже багато часу йде на працю.

    Марта працює в конторі, багато читає, говорить українською і зрештою закохує в себе Славенка, хоча й не мала цього на меті. Він заради неї вчить українську і в якийсь момент навіть думає про те, що дівчина ця – особлива. Закінчилися все тим, що Марта віддалася Славенку. І ще більше його покохала. Він же почав охолоняти. Зрештою, жінка не хоче обтяжувати коханого і вирішує зробити щось таке, про що в книжках не пишуть, не докучати йому, не страждати, а покинути. Славенку то – як подарунок долі. Марта ж потім дізнається, що ні, так уже робили, і романи, такі любі їй, її перемудрили…

    Перед нами в кінці «невеличка драма» - це драма всіх дівчат, які творять свій ідеал на основі прочитаних книг. Славенко одружується з Ірен, дочкою професора.

    Фінал виправдовує заголовок. Марта – романтик, ідеаліст, яка покохала вигаданого Славенка, що виявився егоїстичним – зуміла взяти себе в руки і заснути, готуючись до майбутніх поворотів долі.

    “Невеличка драма” – це роман, майже всі події якого розгортаються в одній кімнаті. Кількість дійових осіб також обмежена. Але Підмогильному цього вистачає, щоб змалювати основні типажі українського суспільства початку ХХ століття. Проста працьовита дівчина, ідейні комуністи, здеградовані й деморалізовані комерсанти, зрусифіковані міщани…

 

1.5. Проблематика твору

    Вивчаючи людину письменник порушив ряд проблем у романі, а саме:

- проблеми раціонального й ірраціонального;

- психологічної роздвоєності особистості;

- механізації людського існування й утрати духовності;

- негативний вплив на людину міщанської психології;

- проблеми національного питання;

- ролі літератури й мистецтва;

- морально-етичні проблеми — кохання і шлюб, особисте щастя і страждання.

 

1.6. «Коло ідей»

    Дослідниця Магдалина Ласло-Куцюк стверджує, що «риси вдачі персонажів групуються на основі бінарних опозицій: практичний — романтичний, прагматик — мрійник». Доведіть правильність чи хибність цього твердження.

 

     Дослідниця Магдалина Ласло-Куцюк стверджує, що «основний конфлікт роману — це конфлікт між раціоналізмом та сентименталізмом». На вашу думку, чи має цей конфлікт розв’язання в романі?

   

V. Підсумок уроку

Слово вчителя

    Дослідник Юрій Бойко-Блохін вважає, що твір написаний під впливом французьких письменників. У центрі твору не чоловік, а Марта Висоцька. Цікаво представлена дівчина, яка має своє національне кредо. Марта – це сковородинівський тип. Вона дуже цілісна, самостійна, прагне утвердитися, начитана. Навколо неї згрупувалися чоловіки, яких вона притягує своєю особистістю.

    Твір інтелектуальний, оскільки є дискусії Марти з чоловіками на інтелектуальні теми. Манера, в якій пише Підмогильний, спрямована на те,щоб розкрити внутрішній світ Марти.

VI. Домашнє завдання

    У романі кожен персонаж стає уособленням певної ідеї або поняття: Юрій Славенко і Дмитро Стайничий — служіння науці, індустріалізації, Іванчуки й Маркевичи — індивідуалізм, міщанство. Уособленням чого постає в романі Марта Вмсоцька? Зробіть припущення та обгрунтуйте його.

   

 

 

 

 

29.11.2021 (2 урока)

Тема: Валер’ян Підмогильний. «Місто». Зображення «цілісної» людини в єдності біологічного,духовного, соціального

                                                                    

Мета: охарактеризувати маргінальний образ українського інтелігента, розкрити світоглядну й психологічну еволюцію його характеру, пояснити роль жіночих образів у романі; розвивати критичне мислення, уміння аналізувати світоглядну і психологічну еволюцію характеру головного героя;

виховувати почуття гуманності, людяності, уміння вибудовувати стосунки з людьми, цілеспрямованість, уміння презентувати себе в суспільстві, порядність у ставленні до оточуючих людей.

  Тип уроку: комбінований.                                                                                                                                          

Обладнання: мультимедійна презентація «Валер’ян Підмогильний. «Місто». Зображення «цілісної» людини в єдності біологічного,духовного, соціального», учнівські презентації «Творча еволюція Степана Радченка», «Роль жіночих образів у романі», словник літературних термінів, текст твору.

 

Очікувані результати:  учні характеризують маргінальний образ українського інтелігента, аналізують світоглядну й психологічну еволюцію його характеру, пояснюють роль жіночих образів у романі; висловлюють власне ставлення до порушених проблем, діляться враженням від художнього твору в цілому.

 

Перебіг уроку

 

І. Мотивація навчальної діяльності школярів.

  Оголошення теми й мети уроку

«Роман про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця й оптимізму приреченого».

                                                                                               Ю. Шерех

ІІ. Актуалізація опорних знань

? Чому «Місто» - урбаністичний роман?

?  Хто такий маргінал? У чому виявляється маргінальність Степана Радченка?

?  У чому ви вбачаєте модернізм роману?

?  Як відгукнулася критика на роман Валер’яна Підмогильного «Місто»?

ІІІ. Формування вмінь та навичок

Учитель. Сьогодні на уроці ми дослідимо спробу Степана Радченка підкорити місто, простежимо зміни в його житті та в душі, поміркуємо,чи ж справді це «цілісна» людина.

       Словникова робота: цілісний – який має внутрішню єдність, сприймається як єдине ціле.  Цілісність – внутрішня єдність об’єкта, його відносна автономність, незалежність від зовнішнього середовища.

         

 1. Робота з епіграфами роману «Місто».

Валер'ян Підмогильний до свого роману бере два епіграфи:

 

     «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»

                                                                                      А. Франс. «Таїс»

 

     «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п'є: як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє».

                                                                                    Талмуд

Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського й тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, –  неможлива».

 

 ?   Яке начало керує Степановими вчинками?

(Епіграф, узятий з роману Анатоля Франса «Таїс»: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» – висуває тезу про двоякий характер людини. Тілесне начало не раз керуватиме Степановими вчинками, водночас герой усвідомлюватиме важливість духовного начала людини.)

?   Що підказується епіграфом з Талмуда? За допомогою чого духовне начало стає домінуючим у Степана?

(Розв’язка проблеми людини підказана епіграфом з Талмуда – людина подібна до тварини, але й до янгола, бо «священною мовою розмовляє». Літературна творчість дає змогу реалізуватись Степанові як особистості, духовне начало стає домінуючим і гармонізує внутрішній світ героя.)

Учитель. Роман «Місто» побудований на основі поширеної у світовій літературі фабульної моделі: молодий хлопець з провінції приїжджає у велике місто, щоб тут реалізувати себе. Як Париж притягує до себе честолюбних Растіньяка й Жоржа Дюруа, так і Київ стає для Радченка місцем, де має змінитися його доля. Спільним для цих персонажів є те, що вони зазнають впливу міста, підкорюючи його собі.  У цих змаганнях з містом їхні погляди й характери зазнають змін і деформацій, які залежать не стільки від впливів міста, скільки від вибору героєм життєвого шляху.  Твір Підмогильного сюжетними мотивами нагадує західноєвропейський «роман кар’єри»: у цьому жанровому різновиді роману герой з нижчих верств пробивається до вищих прошарків. Однак зростання й еволюція Радченка змальовується у трьох сюжетних вимірах: у соціальній площині, в особистісно-внутрішній сфері, а також у творчій царині, себто Степан  реалізується як мистецька особистість.

 

2. Учнівське  повідомлення «Зростання й еволюція Радченка  у соціальній площині».

Новаторство письменника проявилось і в створенні образу головного героя. Радянська література того часу була наповнена шаблонними постатями, які чітко розподілялись на позитивних та негативних. Окрім того, навіть герой з більшим спектром почувань і думок зображувався уже сформованим. Це явище було характерне й для класичної української літератури ХІХ ст. Натомість світова література знала іншого героя, який немов «твориться» під час розгортання романної дії, історія еволюції якого стає частиною сюжету. Такий прийом був покладений в основу багатьох романів, зокрема й  Оноре де Бальзака. В.Підмогильний так само змальовує образ Степана Радченка в розвитку, що надає героєві динаміки, руху, за становленням і формуванням особистості якого цікаво спостерігати читачеві.

На початку твору Степан — один з багатьох сільських парубків, «сільських активістів», які прибувають у Київ. Його вирізняють риси характеру, які притаманні йому як майбутньому завойовнику міста. Він рішучий, наполегливий, уміє зосередитись на поставленій меті. Не бракує йому й здібностей до навчання, а пізніше до літературної творчості. Завдяки своїй спостережливості та вмінню аналізувати Степан позбувається нав’язаних ззовні тодішньою ідеологією плакатних гасел і стереотипів, як-от: «Він –нова сила, покликана із сіл до творчої праці», « Він – один з тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати майбутнє», «Культурних сил треба нам – от що», «Змичка міста й села – це міцна запорука майбутніх міст-садів». Герой, утверджуючись у житті, швидко відкидає завдання, яке було спочатку перед ним поставлене: здобути освіту, щоб потім повернутись до села. Його захоплює велич міста, а тому в його свідомості село втрачає будь-яку привабливість. Подальший вибір він чинить, виходячи з власних інтересів. Пошук роботи здійснює з погляду меркантильних міркувань.

   Українізація для Степана — лише засіб заробляти гроші, а не масштабне культурне перетворення країни. Навіть літературна творчість для нього спочатку — це лише спосіб здобути славу, утвердитись у місті, а, як пізніше виявляється, ще й можливість заробляти гроші. Таким чином проявляється індивідуалізм героя. Стосунки його з жінками так само демонструють цю характерну рису. Над ним панує біологічне начало, інстинкти, які, з одного боку, висвітлюють безпринципність героя, а з другого — дають йому життєву енергію. Як і поет Вигорський, Степан прагне насолоджуватися життям, але, на відміну від поета-скептика, який нудиться й презирливо ставиться до суспільства, Радченко цікавиться людьми, їхніми внутрішнім світом. Саме це рятує його від міщанського животіння, дає поштовх до розвитку особистості. Таким чином, еволюція героя змальовується як боротьба різних начал у його душі. Раціональне інтелектуальне начало здобуває перемогу, що дає поштовх для зростання Степана як людини і письменника. Однак невідомо, чи цей баланс остаточний, бо, хоча автор завершує роман на оптимістичній ноті, сама логіка розвитку характеру підказує персонажа, що попереду будуть нові випробування.

 

3. Учнівське  повідомлення «Зростання й еволюція Радченка  у творчій царині» (учнівська презентація).

Творча еволюція Степана Радченка проходить ніби паралельно з його становленням як особистості. Якщо перше оповідання він пише  із заздрощів: «Сміх і оплески, що були нагородою тим щасливцям, мало його не ображали, і кожен новий з них, з'являючись коло кафедри, ставив йому болюче питання, чому це не він. Бо він хотів бути кожним із них, однаково — прозаїком чи поетом.» Він вирішує стати письменником і, намітивши мету, – не бачить перешкод. «Бажання, виникши в ньому й прищепившись, скоряло його всього, зрушувало собі на користь всі його сили, заступало весь світ, роблячи його самого подібним на тетерю, що тільки власний спів чує. Молода пружина його думки, що допіру ще кволо ворушилась, напружилась і почала розтягатись, даючи рух сотням коліщат і підойм. Так, Степан мусив стати письменником.»

Поступово літературна творчість стає для Степана головною метою життя. Спочатку він не замислюється над цим, проте робить усе, щоб набути вищої письменницької майстерності,вдосконалює свої знання української мови:  «Діставши з бібліотеки найкращих підручників, він, закинувши решту, взявся того ж вечора споглядати їх і вивчати. Досі він знав самі російські граматичні терміни і з якимсь дивним хвилюванням вимовляв їхні українські тотожники, бачачи, що його мову теж уже розкладено на розділи й параграфи, підсумовано її закони й виведено правила. Він заглиблювався в них дедалі з більшим захопленням і насолодою; дрібні, звичайні слова здавались йому глибшими, змістовнішими, коли він розпізнавав їхні складові частини й таємницю їхніх відмін. Він полюбив їх, оцінував їхню роль й перейнявся до них пошаною, мов до значних осіб, що їх, через несвідомість свою, трактував досі за простих.»

  Автор часто акцентує увагу на самозакоханості Степана, він нехтує листом Виговського, коли бачить лише позитивні відгуки на його творчість:

« — це прекрасні оповідання, безперечно...» І лист зненацька став йому нецікавий, ніби він зразу ввібрав у себе весь його зміст».

 З кожним разом, перечитуючи свої твори, Степан ні на краплину не розчаровується у власноруч написаному: «Читав, тремтячи від захвату й страху, і те, що був створив, тепер з нього творило нову істоту, даючи спізнати щастя цілковитого з собою злиття, стираючи всяку подвоєність душі на внутрішнє і зовнішнє. Він ставав єдиний та могутній, і коли несподіваний дрож знімався в ньому, то тільки перед власною величчю.» Через захоплення літературою Радченко покидає інститут, адже його мрія змінилася, а отже, й інститут виявився йому не потрібним. «Ну навіщо йому той інститут? Степан Радченко гарний і без диплома».

Згодом Степан ставить собі ще одну ціль, а саме написати кіносценарій. «З властивим захопленням хлопець обмірковував якийсь час нове завдання і, вставши, був готовий його здійснювати. Згрібши на столі вже з місяць залежані книжки, він подався до бібліотеки і, відсторонивши штраф за перетримання щирою заявою про тяжку недугу, взяв потрібну йому кінолітературу.»

       Підвищивши вимоги до себе як до письменника, особливо після виходу збірки оповідань, Радченко довго не може обрати тему майбутнього твору. Він починає самовдосконалюватися ще з більшою наполегливістю, ніж раніше, його надихає Коцюбинський  і розмови з поетом Вигорським. «Ніколи ще не читав він так жадібно й не дізнавав такого глибокого з читаним злиття. В книжці, для нього не новій, він знайшов нове, п'яне зачарування величчю творчості, могутністю її різця й гущиною стопленої з її пориву фарби. Повіки його тремтіли, й пальці ворушились на столі. А кінчивши, муку відчув, муку спраглого, що, напившись, тільки роз'ятрив жагу, і важка споруда твору, що складалась перед очима його по цеглині, враз на нього ніби обвалилась. Похиливши голову на руки, він слухав луну рядків, що тихла, завмираючи, як далекий спів. І звідти, з тієї далини, з порожнечі, що з тиші створилась, війнув на нього мертвущий холод.

— Ніколи, ніколи я такого не напишу, — шепотів він.»

За випадковістю Радченко каже, що пише про людей, хоч це зовсім не так:«Пишу оповідання про…людей».

Усвідомивши, що люди – різні, Степан вирішує писати про них. «Люди – різні! Божевільно відмінні попри разючу зовнішню схожість».

«Навіщо ж ці твори, коли серце людське в них не б’ється?»

Але зробити це йому попервах не вдається, і хлопець переживає справжні муки творчості: «Але другого дня не написав нічого. Сидів, ходив, навіть лягав і марити пробував, але жодного слова на дальший розділ видушити з себе не спромігся».

З іншого боку, творча еволюція головного героя тісно пов’язана з його особистим життям: залицяючись до Надійки, Степан захопився письменництвом і написав своє перше оповідання; стосунки з Мусінькою забезпечили йому можливість написати з півдесятка оповідань на повстанські теми; знайомство з Зоською супроводжується переосмисленням з боку Степана власної творчості, вибором нової теми зображуваного, а також написанням кіносценарію; флірт з Ритою повертає Радченка до життя і надихає на творчу працю над омріяною «повістю про людей».  Він досягає успіху в письменництві і «тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей».

 

Учитель. В. Підмогильний, формуючи нову модель психолого – реалістичного роману, експериментує з композицією: на традиційну оповідну з її зав’язкою, кульмінацією, розв’язкою (у романі «Місто» це сюжетна лінія становлення письменника) накладає кризову ( сюжетна лінія Степанових стосунків  із жінками), яка характерна для пригодницьких творів. Таким чином він динамізує психологічний роман.

 

4.  Учнівське  повідомлення «Роль жіночих образів» (учнівська презентація).

     В.Підмогильний не обмежився зображенням зростання Степана Радченка на шляху кар’єри. Роман насичений подіями внутрішнього життя, які виникають навколо любовних перипетій героя. Степан спочатку зустрічається з односельчанкою Надійкою, далі з міщанкою “Мусінькою”, потім з міською дівчиною Зоською, а наприкінці роману знайомиться з балериною Ритою. Герой здобуває жінок все з вищим і вищим соціальним статусом, а тому його любовні пригоди так само рухають сюжетну дію. Але крізь ці перипетії розкривається внутрішнє життя Степана, яке займає значне місце в сюжетно-композиційній структурі роману.

   Стосунки з Надійкою відрізняються від його зв’язку з “Мусінькою”, але вже інші вони у Степана з Зоською, і зовсім по-іншому розвиватимуться з Ритою. На початку знайомства кожна з його коханок дає щось нове для Степана, його почуття свіжі й він перебуває в гармонії з собою. Але з часом наступає розрив, який лише у випадку з жінкою купця був спровокований ззовні. Степан не егоїстична натура, як Жорж Дюруа, для якого зміна жінок випливала з кар’єрних міркувань. Герой Підмогильного в міру зростання як особистості розчаровується у своїх подругах. Він пізнає їх глибше і виявлені вади не дають йому змоги підтримувати далі стосунки.

    Зокрема, Надійка перетворюється на “сільську дівку”, яка зовсім не відповідає його ідеалу. Стосунки з Зоською розриваються, коли йдеться про одруження і Степан усвідомлює, що вона не відповідає його взірцю: “Йому здалося в ту мить, що його чекає десь одна, тотожна з його маренням, струнка, вродлива, прекрасна, що цілуватиме його весняної ночі в темному паркові, що ходитиме з ним близько заснулими вулицями, підводячи на освітлених ділянках радісні очі. І от він хотів перетяти до неї шляхи!” У нього виникає побоювання, що у шлюбі він втратить особисту свободу, загрузне в міщанському побуті, навіть поставить хрест на творчості. Але такі мотиви не виправдовують Радченка, його вчинок призведе до самогубства Зоськи. Якщо в романах Бальзака персонаж зустрічається з жорстокістю міста, то у романі Підмогильного сам герой несвідомо чинить зло.

     Надійка є в житті Радченка, коли він мешкає в столярні  Гні­дих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан від­чував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).

Мусінька (Тамара Василівна Гніда), коли мешкає в кухні Гні­дих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повер­неться до села. Степан уже не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки).

Зоська Голубовська, коли мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товари­ства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символі­зує утвердження Степана в місті).

Рита, коли мешкає в «справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан від­чуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсу­вати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).

Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське се­редовище. Так Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Павличко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурд­ний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствер­дження, а не кохання».

5.Розповідна стратегія роману.

Учитель.   Класичний роман кінця ХІХ — поч. ХХ ст. мав два основні варіанти побудови оповіді. Автор міг не втручатися в події, а розповідати про них нейтрально, немов спостерігаючи збоку, як Е.Золя у своїх натуралістичних романах. Друга стратегія включала авторське втручання у розповідь, коли всезнаючий автор вів за собою читача, коментуючи події, не приховуючи своєї оцінки. Значної майстерності в цьому  досягнув Оноре де Бальзак. Однак В.Підмогильному був ближчий досвід Гі де Мопассана. У романі “Місто” використана персонажна розповідна стратегія, коли читач орієнтується на судження та оцінки героя. Розповідь у романі «Місто» ведеться від третьої особи, але читач сприймає світ очима Степана Радченка. Ця викладова форма роману зумовлена намаганням автора, з одного боку, дистанціюватися від поглядів героя, подати їх неупереджено (для цього використана третьоособова форма розповіді), з другого – представити внутрішній світ персонажа  цілісно й вичерпно.

І все ж вдумливий читач побачить  головного героя очима інших. Таких поглядів декілька (Надійка, Левко, Зоська, „мусінька”, Вигорський, Максим Гнідий, Рита).

Заповнення таблиці.

Надійка	Ви такий знаючий!
мусінька	У тебе душа – грифельна дошка, досить пальцем провести, щоб стерти написане
Максим Гнідий	Ви наївний! Ви нічний злодій!
Зоська	Божественний! Ти гарний, але душа твоя погана.
Вигорський	Ви не були такий дотепний, коли ми вперше здибались.
Левко	Ач, який прибраний! Ач, який гарний! Красун та й годі.
Рита	Пустунчик

 

 

ІV. Закріплення знань, умінь та навичок

Інтерактивна вправа «Займи позицію».

·        Степан – цілісна особистість.

·        Степан Радченко – роздвоєна особистість.

       

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

 

Визначте ідею твору.

 

( Людина може досягнути висот у суспільстві, але душевно деградувати, стати черствою та егоїстичною.

Людина не має права з будь-яких причин нівечити чуже життя.

Людина має ставити перед собою таку мету, яка б принесла щастя їй і ближнім (або,принаймні, не зашкодила їм).

 

VІ. Підбиття підсумків уроку

       Як ми уже з’ясували постать Степана Радченка неоднозначна. Підсумуємо, яке у вас склалося враження про цю людину. Як повинна людина самостверджуватись у суспільстві? Використаємо прийом «незакінчене речення».

·         Мене приваблює у Степанові (що саме)…

·         У Степана варто повчитися (чого саме)…

·         Вважаю, що Степан вчинив неправильно, негідно, коли…

·         На мою думку, досягти успіху, ствердитись у суспільстві можна…

 

VІІ.  Домашнє завдання

          Підготувати письмові нотатки до усного твору – роздуму на тему: «Що важливіше : ким бути чи яким бути», опираючись на зміст роману В.Підмогильного  «Місто».

Тема: Валер’ян Підмогильний, роман «Місто». Світовий мотив підкорення людиною міста, самоутвердження, інтерпритовані на національному матеріалі

                                                                    

Мета: проаналізувати  роман «Місто» Валер’яна Підмогильного з позицій екзистенціалізму;  Допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості твору; розвивати навички виділення ключових епізодів, уміння творчо й глибоко підходити до аналізу художнього тексту; виховувати культуру читання, естетичний смак.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: мультимедійна презентація «Валер’ян Підмогильний, роман «Місто». Світовий мотив підкорення людиною міста, самоутвердження, інтерпритовані на національному матеріалі», учнівська презентація «Образ міста в романі», словник літературних термінів, текст твору.

 

Очікувані результати: учні знають зміст роману, уміють виділяти й переказувати ключові епізоди, коментують їх з позицій екзистенціалізму, визначають мотиви, стильові особливості твору.

 

Перебіг уроку

 

І. Мотивація навчальної діяльності школярів.

  Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя

Сьогодні ми з вами  продовжимо знайомство з Валер’яном Підмогильним.  «Місто» –  один з найактуальніших і найсучасніших творів з усього курсу літератури, адже, познайомившись зі Степаном Радченком, кожен замислюється, ким бути, яким бути, як вижити в складному, суперечливому дорослому світі, як реалізувати свої здібності, як залишитися при цьому людиною, не завдати шкоди іншим, самому не стати зброєю в чужих руках, засобом для досягнення цілей.

                 

ІІ. Актуалізація опорних знань

 

?  Яких поглядів дотримувався В. Підмогильний у літературній дискусії 1925-1928 років?

?  У чому В. Підмогильний був новатором, випереджав свій час?

 

 

ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу; формування вмінь та навичок

1. Учнівське повідомлення.

Роман «Місто» був завершений письменником у 1927 р. і опублікований  у Харкові вже в 1928 р. У 1929 р. Книгоспілка перевидала роман, а Б.Єлисаветський переклав його російською мовою — у 1930 р. роман виходить у серії «Творчество народов СССР». Після масових репресій інтелігенції 1930-х років, під які потрапив також і Валер'ян Підмогильний, роман «Місто», як й інші твори письменника, був заборонений до 1989 р.

Після публікації роман викликав значний інтерес у громадськості. Його обговорювали на читацьких конференціях, у пресі з'явилися рецензії літературознавців. Одні критики захоплювалися твором, у якому відбилася філософія життєствердження епохи, інші тлумачили роман у дусі соціологізму, називаючи книжку «антирадянською», бо в ній не показано «змички робітників і селян», немає уславлення колективізму, робітничого класу, а психологічний аналіз тогочасних проблем, увага до людини, її внутрішнього світу вважалися дрібнобуржуазною ідеологією, неприйнятною для соціалістичного суспільства. Деякі критики вважали роман автобіографічним, головного героя ототожнювали з автором, проти чого Валер'ян Підмогильний у пресі застерігав читачів.

2.  Лекція з елементами бесіди

Учитель. Тож,  у 1928 році Валер’ян Підмогильний опублікував у Харкові модерний (франц. мoderne – новітній, сучасний) роман – перший урбаністичний роман в українській літературі. У ньому автор досліджує людину, поєднуючи естетичні засади психологічного роману та філософію екзистенціалізму.

Твір не був подібний до традиційної народницької прози XIX ст., бо автор орієнтувався на європейський роман XIX — початку XX ст., засвоївши традицію романістики Оноре де Баль­зака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса, Джека Лондона, а також вітчизняну — Агатангела Кримського, Володимира Винниченка.

?  Розкрийте суть екзистенціалізму.

( Представники екзистен­ціалізму звернули свою увагу саме на внутрішній світ людини в екстремальних ситуаціях; вони вважали, що немає людини, яка б не відчувала хоч трохи відчаю; немає людини, у чиїх сокро­венних надрах не приховувалася б якась стурбованість, тривога, дисгармонія, якийсь страх перед невідомим або чимось таким, що його вона навіть не бажає усвідомлювати. )

 

?  Як ви розумієте  психологізм?

(Психологізм — заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію.У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в час модернізму  він набув популярності.)

?  Ми визначаємо «Місто» як урбаністичний роман. З’ясуйте за словником, що таке урбаністика?

(Урбаністика – це твори мистецтва, які зображують місто, його життя та мешканців,  до того ж «міськими очима».)

Учитель.   У 1929 році, відповідаючи на численні агресивні випади з боку критиків, В. Підмогильний пояснюватиме причину створення роману:

«Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній. І коли мені частина критики закидає «хуторянську ворожість» до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх». Таке «надзавдання» письменника породжене було кризою українського світогляду. Традиційний міф про  село як носія усталених культурних стереотипів вичерпує себе в умовах бурхливих суспільних перетворень початку ХХ століття. Нова, урбаністична, свідомість була необхідною, назрілою для реалізації, але водночас і недоступною для українців унаслідок колоніальної політики Російської імперії, у якій міста як осередки цивілізації призначалися пануючій нації. Українське місто було невід'ємним від російської культури. Тому селяни 20-х рр., приходячи в місто, неминуче відчували конфлікт  культурних традицій.  У будь-якому випадку селянин був приречений відчувати власну чужинність. Саме цю "обєктивну маргінальність українців" досліджує Підмогильний у своєму романі. До світового мотиву підкорення юнаком великого міста додається специфічний аспект долання героєм власного маргінесу, набуття ним нової, урбанізованої свідомості. Таким чином, Місто в романі — це більше, ніж середовище чи тло подій; воно переростає у символ певного типу світогляду, шлях до якого для українця лежить через сумніви, розчарування й внутрішню дисгармонію.

?  З’ясуймо за словником , хто ж такий маргінал.

(Маргінал  1.Той, хто втратив колишні соціальні зв’язки і не пристосувався до нових умов життя( звичайно про вихідців із села) 2. Провінціал).

Учитель. Маргінальність — характеристика образу  героя, що пере­буває «на межі» між двома станами. Герой-маргінал зазвичай — виходець з нижчого класу, який намагається завоювати вищі сфери суспільства, піднятися по драбині успіху. Традиція таких героїв іде від О. де Бальзака. В українській літературі типовим маргінальним героєм є Степан Радченко з роману В.Підмогильного «Місто»: уже не селянин, але ще не інтелігент, він хоче «підкорити» місто, стати відомим письменником. У 1920-их роках тисячі подібних Степанів, Надійок, Левків, Борисів із занедбаного українського села потягнулися до міської культури, цивілізації, тобто добровільно стали на шлях поступу й пошуку.

3. Робота над змістом роману

Переказ основних епізодів роману, «складання сюжетного ланцюжка».

Основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя Степана Радченка, який проходить шлях від ворожості й ненависті до примирення з містом. Внутрішні зміни головного героя відображаються через зміни в його ставленні до урбаністичної культури. На початку твору місто постає втіленням хаосу, дисгармонії. В уяві Степана воно підлягає знищенню. Усі надії він покладає на майбутню змичку міста й села,  що призведе до поступового розчинення міської культури в сільській. Проте відбувається протилежне: сам Степан поступово асимілюється з містом, розчиняється в ньому.

·        Селянин, що приїхав у місто – столярня Гнідого – товариші: Левко, Надійка.

 

·        Студент – кухня Гнідого – товариство: Максим, мусінька.

 

·        Лектор – кімната задорожного – товариство: Борис, Зоська.

 

·        Письменник – справжня квартира – товариші: Вигорський, Рита.

 

 

4. Учнівське повідомлення «Образ міста в романі».

 

      Образ міста – один із домінуючих у літературі 1920-х років, зазвичай воно  постає в кількох ракурсах: соціальному, естетичному , психологічному.

       Літературознавці перебільшували значення образу міста у творі Підмогильного , зокрема  звинувачуючи автора у «ворожому ставленні до міста» . Так Григорій Костюк вважав , що твір Підмогильного – роман про Київ, він писав : «Описи знайомих колись і вже, можливо , призабутих вулиць, завулків , парків, Дніпра , пляжів , університету , академії, багатьох історичних та архітектурних пам’яток промовисто свідчать про це». Однак твір  Підмогильного не є  романом про Київ. Місто  не стало головним персонажем  роману. Письменник змальовує життя персонажів  у певних місцевостях не для того , щоб запропонувати топографічні дослідження , а щоб освітити тло буття героїв, запропонувати своє бачення дійсності . Зображуючи міський “інтер’єр”, прозаїк зупиняв свій зір і на сучасних міських атрибутах: авто, трамваях, кінотеатрах, кондитерських, дорогих крамницях, у яких продаються прикраси, одяг, парфуми та інші предмети розкоші, і на видатних історичних пам’ятках.

 Для Валер’яна Підмогильного  Київ – колиска цивілізації, споконвічний осередок культури, науки й освіти. На сторінках роману “Місто” згадуються такі видатні пам’ятки, як Андріївська церква, Аскольдова могила, Володимирський собор, Золоті ворота, Києво-Печерська лавра, Софійський собор, Царський сад, Історичний музей, Державний академічний театр опери та балету УРСР: «Проходячи повз садки на Володимирській вулиці проти пам’ятника  Хмельницькому , він зайшов і сів на лавочці сеед дітей… і все навкруги приємно тішило йому очі – стара дзвіниця Софії, трамваї й хвиляста вулиця , обсаджена вздовж каштанами»; «Опинившись десь біля парку , він зайшов і сів на крайню лавочку. Трохи згодом , озирнувшись , він його пізнав – це був Золотоворітський сквер з двома обгородженими купами розваленого каменю, що й дали йому назву». Згадуються численні райони та вулиці столиці, як-от: Бесарабка, Деміївка, Липки, Лук’янівка, Печерськ, Старий город, Арсенальна, П’ятакова, Нижній Вал, Велика Житомирська, Велика Підвальна, Жилянська, Садова, Тарасівська, Мала Підвальна, Хрещатик тощо.Автор чимало уваги приділяє описові архітектурних пам’яток, музеїв –культурних надбань минулих століть , які викликають захоплення колишніх сільських жителів. «Позаду шумів Хрещатий Яр , праворуч линула музика з Пролетарського саду, ліворуч шелестів людськими  тінями Володимирський горб». 

     Радченко  приїхав до міста вчитися , щоб потім повернутися в село, несучи йому освіту й прогрес .  На початку твору герой споглядає міто  як селянин , а тому в його уяві воно постає чужим , а то й ворожим: «Тут – аби продати »; «Ось вони – горожани! Крамарі , безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах! Їх треба вимести геть , розчавити цю розпусну черву, і на місце їх прийдуть інші».

      На сторінках роману ми потрапляємо і в Київ літературний.  Вступивши до університету , Степан швидко розчаровується в навчанні й завдяки наполегливості знаходить роботу . А тепер він уже мислить по-іншому: «Не ненавидіти треба місто , а здобути. Ще мить тому він  був погноблений , а тепер йому виділись безмежні перспективи ». Степан шукає успіху в галузі літратури, влаштовується лекторм на курси українізації, потім у редакцію; прагнучи утвердити себе, видає першу збірку оповідань. І тут Підмогильний змальовує українське літературне життя 20-х років ХХ століття, забарвлюючи розповідь  іронією: «Література складається з творчості , життя літературне – з розмов літераторів. І на їх устах кожен факт з життя письменника чудесно стає літературним фактором , анекдот про нього – літературним анекдотом , галоші його – літературними галошами , як ніби члени їхнього тіла мають чарівну властивість надавати речам  своїм дотиком літературної вартості…»  Мистецьке життя триває у різних формах: це і літературні вечори , на яких поети декламують свої вірші, і дискусії, у яких відбувається  змагання між різними літературними угрупованнями , навіть розмови літераторів у редакції творять мистецьку атмосферу, у якій обертається Степан Радченко.

    Підмогильний оптимістично закінчує роман вірою в розбуджені сили українського народу , у його переможну місію, втіливши у творі символічну ідею завоювання русифікованого Києва «свіжою , молодою кров’ю села» , щоб здобути його, змінити й перемогти!

 

ІV.  Закріплення знань, умінь і навичок

 

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

Визначте тему твору.

( Зображення людини в новому для неї середовищі, змалювання її почуттів, переживань.

Еволюція світогляду під впливом зовнішніх факторів. )

 

V.Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Займи позицію».

Київ – місто можливостей, здобутків чи втрат?

VІ.  Домашнє завдання

   Проаналізувати роман «Місто». Дати характеристику образів-персонажів. Індивідуальні завдання.

08.11.2021

Тема. Валер’ян Підмогильний. Автор інтелектуально-психологічної прози, перекладач.

Мета. Познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменника, найосновнішими віхами його творчої біографії; розкрити значення інтелектуально-психологічної прози В. Підмогильного для розвитку української літератури; виховувати інтерес до вивчення маловідомих сторінок української літератури ХХ століття.

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань, урок-уявна зустріч з письменником.

Матеріали та обладнання. Підручник, зошити, твори письменника, презентація життєвого і творчого шляху письменника з використанням мультимедійних засобів.

 

 

                           Епіграф. Надто оригінальне явище в українській літературі.

                                                                                                     В. Мельник

 

 

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів.

 1. Вступне слово вчителя.

Один із найвидатніших прозаїків 20-30-х років, Валер’ян Петрович Підмогильний свідомо «став на варті страждання людини» і цим був неприйнятний для ортодоксальної критики. А ще явно тягнувся до європейської літератури й утверджував для української прози національність змісту.

У ці дні йому б виповнилося уже 107 років. До наших днів він би не дожив, але скільки б міг іще створити чудових творів за своє життя, розповідаючи онукам і правнукам про шаленство суспільних катаклізмів у неймовірно їм далеких 20-х роках. Але не судилася йому доля дочекатися онуків і правнуків. Як не судилася вона багатьом з тої відчайдушної генерації «перших хоробрих», які сміливо й талановито закладали підмурівок української національної культури, а повертаються до нас сьогодні поколінням Розстріляного Відродження. Повертаються, заповнюючи «чорні» й «криваві» (а не «білі», як хтось визначив) плями на скорботному полі літературного процесу перших двох десятиліть пореволюційної епохи. Хоча те заповнення здійснюється не так швидко й ґрунтовно, як хотілося б…

2. Оголошення теми та мети уроку.

У своїх, і нині популярних, «Розповідях про неспокій» Ю. Смолич лишив нам чи не єдину простору згадку про письменника, якого знав особисто. Він, зокрема, писав: «Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих-тридцятих років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав: «Валер’ян Підмогильний!»(слайд №2).

Отже, сьогодні на уроці ми познайомимося із життєвим і творчим шляхом Валер’яна Підмогильного, з’ясуємо основні віхи його творчої біографії, спробуємо зрозуміти значення його інтелектуально-психологічної прози для розвитку української літератури 20-30-х років ХХ століття. Допоможе нам у цьому комп’ютерна презентація життєвого і творчого шляху письменника та уявна зустріч з письменником.

Зверніть увагу на епіграф уроку. Дослідник творчості В. Підмогильного

В. Мельник назвав його «надто оригінальним явищем в українській літературі» (слайд №1). Оригінальним настільки, що, незважаючи на активну творчу діяльність і постійне перебування у силовому полі тогочасної критики, він і досі не знайшов належного за глибиною і всебічністю поцінування, на яке заслуговує. На те були свої причини. Пройшовши чорну смугу півстолітньої ігнорації та забуття, як жертва тоталітарної системи, він лише в нинішній час постає перед нами без образливих наличок і всіляких упереджень, у всій своїй повноті, яку й  прагнемо ми з вами осягти на  нашому уроці.

3. Робота в зошитах. Запис дати, теми уроку, складання конспекту протягом уроку за слайдами.

ІІ. Сприйняття й осмислення матеріалу.

Розповідь учителя.

Його творчий шлях тривав лише п’ятнадцять років (водночас із співробітництвом у журналах та видавництвах). На тридцять четвертому році життя письменник був грубо й безпідставно вилучений з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення. Залишилися кілька збірок оповідань і повістей, романи «Місто» й «Невелика драма», ціла бібліотека перекладів французької класичної прози, про які академік О. Білецький ще наприкінці 20-х років сказав, що ними «сміливо може пишатися українська література…» (слайд № 9  ).

8 грудня 1934 року у Заньківському будинку творчості В. Підмогильному було пред’явлено ордер №845 по Харківському обласному управлінню НКВС  на дозвіл «здійснити обшук та арешт гр-на Підмогильного Валер’яна Петровича…». Отже, того дня не стало відомого прозаїка, перекладача, редактора видавництва, чоловіка й батька шестирічного сина. Віднині письменник іменувався однослівно – «звинувачений», а утримуватися мав «під вартою в спецкорпусі №1».

Наступного дня почалися допити, які спершу виглядали так, ніби письменника запросили просто познайомитися. Але чим далі, то питання були підступнішими. Стало зрозуміло, що слідчі розігрують раніше запланований сценарій. Викликаються нові свідки, стають відомі нові «факти». На втретє продовженій десятиденці слідства В. Підмогильний починає втрачати сили. Тим більше, що допити веде вже не один слідчий. У протоколі від 11 січня відчувається, що він був доведений до стану говорити все, що від нього вимагалося. «Останнім часом я належав до групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії. З цими письменниками я вів контрреволюційні й терористичні розмови…» Щоправда, ця «страшна» група, як виявилося, складалася з нього та двох найближчих друзів: В. Вражливого і В. Поліщука, які теж з грудня 1934 року сиділи десь у камерах поруч з ним.

Нарешті харківські чекісти мали той висновок, що був запрограмований ще в день арешту В. Підмогильного. 13 січня письменника спецконвоєм відправили  до нової столиці республіки Києва, де він ще на два з половиною місяці став мешканцем спецкорпусу при НКВС УРСР (нині Жовтневий палац). Сюди ж прибувають з подібними звинуваченнями В, Поліщук, В. Вражливий, М. Куліш, Г. Епік, М. Любченко, А, Панів, В, Штангей з Харкова, Г, Майфет, П, Ванченко, О, Ковінька – з Полтави, Є. Плужник переводиться з Київського обласного управління НКВС.

Одне слово, набирається досить таки солідна група «терористів» з сімнадцяти чоловік. Знову допити, протоколи, очні ставки. В. Підмогильний робить останню спробу спрямувати слідство в річище загальносуспільних проблем на Україні.

20 лютого 1935 року Народний комісар внутрішніх справ республіки

В. Галицький підписав «Звинувачувальний висновок у справі контрреволюційної боротьбистської організації», що, як виявилося, готувала аж ніяк не менше, як «повалення Радянської влади на Україні, утворення незалежної буржуазної української республіки і терористичні акти проти керівників Радянської влади та Комуністичної партії». Останнє слово мав сказати трибунал Українського військового округу.  Однак справі надавалося такого значення, що судити «українських націоналістів» прибула з Москви виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на чолі з самим її головою армвійськюристом 1-го рангу В. Ульріхом, який вже тоді прогримів на всю країну проведенням «Шахтинської справи», «Української військової організації» та інших, не менш гучних репресивних процесів.

Пізно ввечері в приміщенні того ж Республіканського НКВС розпочалося – у закритому судовому засіданні, без участі будь-якого захисту й свідків – слухання справи №0024. на ранок 28 березня іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік було оголошено вирок підсудним:

«На підставі викладеного і керуючись постановою ЦВК СРСР від 1-го грудня 1934 року виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду Союзу РСР присудила: Полоцького О.А., Любченка М.П., Мазуренка Ю.П., Коваліва Л.Б., Куліша М.Г., Епіка Г.Д., Поліщука В. Л., Вражливого В.Я., Підмогильного В. П., Плужника Є.П., Паніва А.С., Штангея В.Ф., ВанченкаП.З., МайфетаГ.Й., КовінькуО.І. – всіх п’ятнадцять до позбавлення волі терміном на ДЕСЯТЬ років кожного з конфіскацією особисто приналежного майна.

Кудрю Д.С., Семка-Козачука С.М. – позбавлення волі на СІМ років кожного, з конфіскацією особисто приналежного майна.

Всім засудженим зарахувати час попереднього ув’язнення.

ВИРОК ОСТАТОЧНИЙ І ОСКАРЖЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ».

Велетенський архіпелаг ГУЛАГ, павуком розпростертий над першою в світі країною соціалізму, чекав на свої нові жертви. В. Підмогильному прослалася дорога на українську Голгофу ХХ-го століття – Соловки…(слайд № 8 ).

Епопея перебування в спецізоляторі сумнозвісного всьому світові монастиря Російської імперії – то ще малодосліджена сторінка життя письменника. Чудом уціліло декілька листів до дружини, матері й сестри з цього кам’яного мішка. Вони то волають відчаєм восьмимісячної невідомості про долю родини, яка, можливо, розплачується за його «злочинну діяльність», то сповнені намагання заспокоїти себе, рідних а, найперш, недремне око цензури неймовірним благополуччям самотнього в’язня.

Навіть у табірних умовах він намагався працювати. Спочатку навертався на перекладацтво (У. Шекспір, О. Уайльд), а потім і на оригінальне письмо. Написав кілька оповідань, невелику повість з життя одного будинку. З весни 1936 року в листах були постійні згадки про роман «Осінь. 1929» - про події колективізації на Україні. Але все це дійшло до нас тільки в листах…

Довгі роки десь на дні зболених стражданням душ, дорослої і дитячої, жевріла крапля віри у відновлення справедливості, у омріяну зустріч. Лише крапля. Бо від літа 1937 року ті сподівання дружини і сина обернулися глухою невідомістю: урвалося будь-яке листування, поверталися назад невеличкі посилки з зіпсованими за таку тривалу дорогу харчами.

Що залишалося людині, яка була повністю ізольована від світу, зачинена в камері, не маючи можливості спілкуватися ні з ким? Я думаю, що спогади… Адже Валер’ян Підмогильний знав напевно, що повернення назад не буде. Тому, щоб не втратити людського начала в собі, намагався писати твори, згадував прожиті роки, але, мабуть, каяття не було.

У архівах письменника зберігається невеличка автобіографічна замітка, в якій привертає увагу оцінка свого життя самим В. Підмогильним: «Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати, як суцільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радостями, і печалями. Можливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюся на пережите. Де мої радощі? Життя пройдене, мов шлях зболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не знаходжу…»ці рядки якоюсь мірою проливають світло на безрадісний життєвий шлях письменника, на драматичну долю його літературного доробку.

Давайте зараз з вами уявимо перебування в’язня у камері, його спогади про своє дитинство, юність, початок літературної діяльності. (слайд №3)

  За столом, у задумі похиливши голову, сидить учень у ролі

 В. Підмогильного.

Учень. Народився я 2 лютого (20 січня) 1901 року в селянській родині великого степового села Чапля, Новомосковського повіту, під Катеринославом. Село виросло з колишнього хутора давнього запорозького займища на землях низових козаків Козацької паланки. Очевидно, від тих далеких пращурів передалося мені генетичне ядро, яке допомагало жити в майбутньому. Найперш, на формування мого характеру мала мати – малоосвічена селянка, яка все життя працювала коло землі. Вона, пам’ятаю, відзначалася природженим розумом, тактовністю, делікатністю й суворою гідністю – тою народною інтелігентністю, якою здавна й славилась жінка на Україні.

Саме від матері мені передалась добірна та розмаїта мова, органічна й глибока любов до історії рідного краю. Потяг до минулого поглибився пізніше, коли я познайомився зі славетним істориком Запорожжя - академіком Д. Яворницьким, до музею якого я часто навідувався ще тоді, коли вчився у реальному училищі, продовжував там бувати й учителюючи на Катеринославщині.

У дитинстві я був аж надто допитливим, мав дуже добру пам’ять, навчався легко і добре. Ще навчаючись у церковно-приходській школі, був постійним читачем учительської бібліотеки. Скільки себе й пам’ятаю, дуже любив читати. Сам пробував віршувати й писати щось на зразок оповідань.

Батько, коли став конторником графа І. Воронцова-Дашкова, доклав зусиль, щоб ми з сестрою «йшли в науку», коли вже так доля судила. Запрошував до нас навіть учителя французької мови. Ті зусилля не пішли намарне. Я у засвоєнні  французької мови навіть обганяв сестру. А вже на початку 30-х років вільно перекладав класичні твори французької літератури на українську мову, певний час працював консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух».

Після початкової сільської школи мене, дев’ятирічного, віддають до Катеринославського першого реального училища, де я провчився сім років., здобуваючи знання точних дисциплін. Дуже хотілося вчити гуманітарні дисципліни, але їх профілювали в класичних гімназіях, а для мене, сільського вихідця, вони були недосяжні. Та мені тоді було аби вчитись, аби вбирати в себе ті невідомі джерела й обшири знань. Хоча велике місто мало стільки інших принад! (слайд №4,5 ).

Вчитель. У біографічній довідці популярної хрестоматії «За 25 літ» засвідчено про В. Підмогильного: «Писати почав ще в середній школі, вміщаючи свої оповідання в шкільному журналі під псевдонімом «Лорд Лістер».

Учень. Я обрав собі псевдонім «Лорд Лістер» внаслідок божевільного захоплення пінкертонівською літературою. Така література небачено насичувала книжковий ринок всієї Європи на початку нашого століття. Оповідання випускалися в дешевій серії, величезними тиражами і, найперш, захоплювали підлітків своїм карколомним пригодництвом з усілякими змовами, привидами, вбивствами. Але на мене це справило не лише однобічний вплив. Переситившись уже тоді літературою трафаретного сюжету, я у своїй творчості намагався старанно уникати подібного.

Вчитель. У юнацькому віці В. Підмогильний багато часу приділяє самоосвіті, вивчає іноземні мови, і друзі називали його «університетом на дому». Уже в 17 років Підмогильний заявив себе цілком зрілим письменником. (слайд №6, 7 ).

Учень. Пригадую, як у 1919 році в катеринославському журналі «Січ» з’явилися мої оповідання «Гайдамака», «Ваня». Скільки було радості, скільки гордості. А вже в 1920 – перша збірка моїх оповідань «Твори. Том І». Вона була зовсім непоказна, надрукована на поганому папері, у сірій обкладинці. Це був зовсім не том, томик кишенькового формату на 168 сторінок. . Але вона з’явилася!  Я прагнув відчувати стан і рухи людської душі і намагався передати це у своїх творах.

Мою збірку одразу помітили. Мій учитель П. Єфремов написав розгорнуту аналітичну розвідку «Поет чарів ночі». Це був не панегірик мені, а серйозний аналіз літературознавця, хоча й видно було, що автор радий за свого учня.

Учитель. Оригінальність же новобранця літератури бачилася дослідникові в тому, що в час всіляких сподіванок найсміливіших соціальних експериментів, радісних сподіванок здійснення давніх мрій народу В. Підмогильний обрав зовсім нетипову позицію – бути «на варті страждання», навіть особистого страждання, а не радості людини. До такого мінорного сприйняття життя письменник вдається тому, що він у глибокій своїй основі реаліст, бачить дійсність не в романтичних барвах, а такою, як вона є насправді – жорстокою і брутальною. Критик підкреслив, що це «молода, свіжа, багатонадійна сила з сталим інтересом до психологічних проблем  і з нахилом до художньо-синтетичних методів і засобів писання».  

Учень. Як мені  хотілося вчитися, але вкрай тяжке матеріальне становище не дає цього робити. Адже я вступав до Катеринославського університету, навчався там, але змушений був кинути. Дуже було шкода, але обставини цього вимагали.

Коли з’явилася перша збірка, я уже жив у Києві, працював у книжковій палаті, певний час учителював, пізніше перейшов до видавництва «Книгоспілка».

Незважаючи на складний побут, непевність тогочасної політичної ситуації на Україні, я напружено працював. Один за одним з’являються нові твори, переклад із французької мови. Всі були вражені: ще не вляглася громадянська війна, матеріальні труднощі, епідемії холери  й сипного тифу, а тут – переклад французького роману…

Це був не випадковий переклад. У творчості А. Франса я відчував домінанту свого світобачення.

Учитель. Ім’я В. Підмогильного згодом з’являється на сторінках збірників «Вир революції», «Жовтень» (1921), а через рік виходить у Харкові його повість «Остап Шаптала». У 1923 році на сторінках журналу «Нова громада» з’являється оповідання «Син» - один з найбільш вражаючих в українській літературі творів про голод. Йому судилась особлива популярність: ще за життя письменника оповідання перевидавалося кілька разів.

Учень. І ось у 1924 році виходить моя друга збірка оповідань «Військовий літун». Пізніше я переробив її, доповнив новими творами, і вона вийшла під назвою «Проблема хліба». У 1926 році окремим видання з’явилася повість «Третя революція». Я намагався заповнити ту сторінку національної історії, до якої не вельми охоче зверталися в ту пору, бо то складні стосунки українського села з містом внаслідок недалекоглядної політики наших урядів у аграрному питанні. Прикро, що цю повість було сприйнято як апологетику махновщини, мене звинуватили у «фатальній ізольованості від сучасності», «реакційному протиставленні села й міста», і це гірке звинувачення помандрувало по всіх курсах історії української літератури.

Для мене було благодатним спілкування з друзями по перу – членами літературної організації «Ланка», яка пізніше стала називатися «Марсом». «Ланка» ставила в програмі єдину вимогу: писати талановито і бути порядним громадянином. Серед членів організації були мої друзі – Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка. Я перебував у «Ланці» з 1925 року, а в 1926 році – в організації «Марс». Більше ні в яких літературних організаціях від того часу не перебував.

Увесь цей час я намагався плідно працювати. Моїми «вчителями» у літературі були М. Коцюбинський, В. Стефаник, Леся Українка, В. Винниченко, а також європейські класики О. Бальзак, Г. Мопассан, Д. Дідро, В. Гюго. Вони і їхня творчість мали на мене великий вплив. Адже для мене на перший план виступає не абстрактне поняття «людство», а конкретна людина. І, на мою думку, найкраще це підтверджує мій роман «Місто», який було завершено у 1927 році. Мене звинувачують у тому, що ця повість антирадянська, бо у ній не показано змичку робітників і селян. Я мушу не погодитися, адже я лишаюся вірним своєму покликанню: стояти «на варті страждання», а не радості людини. Під впливом цього я створив іще один роман «Невеличка драма» (1930), розпочав роботу над «Повістю без назви», яку не встиг завершити… А жаль…

Вчитель. Перші спроби дослідників творчості Валер’яна Підмогильного знайти щось істотне про останній період його життя виявилися майже безнадійними. Через великі труднощі все-таки вдалося це зробити. Діставши дозвіл ознайомитися з архівними документами, В. Мельник з’ясував таке: до табору прибув 14.5.1935р., заповнено біографічні дані, ким, коли і де арештований, вирок суду. А ось інша довідка, хоча й не датована, але, мабуть, стала вирішальною в долі «зека»: «знаходячись на Соловках, був зв’язаний з засудженими активними членами УВО».

Цілком очевидно, що це наближався трагічний фінал.

Вищезгадана довідка – то, ймовірно, характеристика, за якою вирішувалася міра покарання. Зв’язок з членами УВО, розгромленої напередодні групи боротьбистів, - очевидна непокора В.Підмогильного й на засланні, яку, звісно, лишати без покарання ніяк не збиралися. Тільки знаючи, в якому спецізоляторі його тримали, і що та грізна УВО складалася з таких «терористів», як Л. Курбас, С. Пилипенко, В, Атаманюк, М. Яловий, М. Ірчан, - сьогодні можна лише посміхнутися. Але усміх той виявиться надто гірким. Бо Особлива трійка всьому спискові з Соловків протоколом від 9 жовтня 1937 року визначила ВМП (вищу міру покарання) – розстріл.

І ось поки що остання крапка в цій історії: «Акт. Вирок трійки УНКВС ЛО за протоколом №83 від 9 жовтня 1937 року щодо засудженого до ВМП Підмогильного В. П. приведений до виконання 3 листопада 1937 року. В чому й складено цього акта. Заст. нач. АГУ УНКВС ЛО капітан держбезпеки Матвєєв».

 Так документально засвідчено завершення земного життя письменника. А творче?..

ІІІ. Закріплення матеріалу

1. Спогади сучасників про В. Підмогильного (слайди №10-15).

2.  Бесіда з елементами узагальнення:

§  Розкажіть про дитинство і юність письменника. Що вплинуло на формування світогляду ?

§  Чому В. Підмогильного названо «надто оригінальним явищем в українській літературі»?

§  Які теми розкривав у своїх творах митець?

§  Що ви можете сказати про Підмогильного-перекладача?

§  Хто були літературні вчителі?

       3. Перегляд комп’ютерної презентації, доповнення до конспекту.

       ІV. Підсумок уроку.

В. Підмогильний зумів практично сягнути навіть синтезу української літератури з європейською класикою. Але така проза, такі герої, як у неї, були не потрібні командно-адміністративній системі. Тоталітарний режим цілком влаштовували олітературені агітки та чорно-біла розстановка однолінійних персонажів – рупорів політичних настанов.

Відродження інтелектуальної прози настало в 60-х роках, переважно у творчості тоді ще молодих Б. Харчука, Р, Андріяшика, Ю. Щербака, Вал. Шевчука. Щоправда, це покоління також читало В. Підмогильного лише з приватних бібліотек, де зуміли вберегти його книжки. Але в той час письменник теж не зміг прийти до масового читача – надто міцні ще були пута ідеології сталінізму. Сьогодні ми маємо кілька книжкових видань В. Підмогильного (книги перед вами), які, доповнюючи одно одне, являють нам справді неординарну особистість, талановитого митця, чия творчість, зазнавши суворого випробування, займає належне їй місце серед класики української прози ХХ століття.

V. Домашнє завдання. Вивчити за конспектом найосновніші віхи життя і творчості письменника, знати його трагічну загибель, скласти тестові запитання на основі записів у зошиті.

01.11.2021

Тема.Ю. І. Яновський. Роман «Майстер корабля». Проблеми творення нової української культури, духовності  української людини. Неоромантичні герої Сев, ТО-Ма-Кі, Тайях, Богдан та їх прототипи.

Культурологічна тема: Море, молодість, романтика

Мета:

освітня: допомогти учням засвоїти основні колізії  роману Ю. І. Яновського «Майстер корабля»;

почати   ідейно-художній аналіз твору;

дізнатися  історію створення роману, особливості жанру та художньої організації твору, новаторство художньої форми, проблеми творення нової української культури.

формувати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки на основі прочитаного;

 удосконалювати вміння аналізувати літературний твір з точки зору особистісної оцінки та авторських висновків;

розвивальна: розвивати пам’ять, логічне й образне мислення, культуру мовлення, думки, вміння узагальнювати, аналізувати художній твір, робити висновки, творчість, креативність;

виховна: виховувати патріотичні почуття, повагу до людської  творчості,  моральні цінності

Обладнання: портрети Ю. Яновського, О. Довженка, Г. Гричера,

В. Кричевського, Іти Пензо, роман «Майстер корабля», презентація, технологічні картки, ілюстративний матеріал

 

Тип уроку:особистісно зорієнтований урок-особистісне дослідження

Хід уроку

І. Організація класу. Морально-емоційне налаштування.

Учитель. Хто з вас не бачив моря? Хто не кидав у його хвилі монетки, аби повернутися до нього  бодай би ще раз? Хто не мріяв про прекрасне майбутнє, споглядаючи його неосяжність?

Юрій Яновський був просто закоханим у море з  дитинства. І перший вірш його російською мовою був присвячений морю, і картини та сувеніри в його робочому кабінеті – теж про море. А дитячі мрії стати моряком ,на жаль, через слабке здоров’я,реалізувалися тільки в літературній творчості.

Але як реалізувалися! Він подарував нам,українцям, перший мариністичний роман,овіяний романтикою подорожей, чудових і трепетних людських стосунків , творчої наснаги.

Відомий поет – вісімдесятник писав: «Подихать морем – я на море йду, збагнуть його – заходжу до музею». А ми спробуємо сьогодні помандрувати  книгою Ю.Яновського про море, яка вже стала музеєм, місцем, яке зберігає великі духовні цінності і передає їх як знання про молодь 20 років 20 століття.

То з яким настроєм ви прийшли на урок? Зобразіть у вигляді системи координат.

Які асоціації викликає у вас сама назва роману?(записати і прочитати)

Чи цікаво було вам його читати?

Які саме епізоди чи описи вас зацікавили?(коротко)

Що видалося зайвим?

2. Цілевизначення.

Учитель. Поставте цілі до нашого уроку, зважаючи на тему, і озвучте їх.

ІІ. Епіграф до уроку: Найвищим завданням для письменника є  уміння  змусити мислити тих,хто здатний мислити.(Ежен Делакруа).

-          Як ви ставитеся до цього висловлення?

Тож, друзі, мусимо показати себе вдумливими і критичними сучасними читачами.

ІІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів на уроці

1. Вступне слово вчителя.

«Майстер корабля» (1928) — перший роман Ю. Яновського. Він написав його за сіммісяців. У цьомуавтобіографічномутворімитецьосмисливсвійжиттєвийдосвід, пов’язаний з роботою на Одеськійкінофабриці.

Нам іноді складно читати цей твір: ми звикли до швидкості, кліповості, бурхливих сюжетів,незвичайних ситуацій. А що інше  може нас здивувати? Тому неочікуваною для вас буде рецензія на твір видатного прозаїка 20-х років 20 ст. Валер’яна Підмогильного:

«Я прочитав цей роман одним нападом і з одним почуттям радості й задоволення. Пафос викладу, поруч урочистої стриманості, новий для нашої літератури. Несподівано поєднаний матеріал – море й кіно, тонке плетиво любовної інтриги, проста й міцна фраза, сміливі злами розповідних планів – усе це робить із «Майстра корабля» видатне й поступове явище нашого літературного сьогодні» (Валер’ян Підмогильний).

 

2.Пояснення вчителя.

Роман з’явився в той час, коли багато українських письменників шукали відповіді на питання: «Камо грядеши?», «Україна чи Малоросія?», тобто, яким шляхом розвиватиметься далі українська нація й українська культура зокрема.Це час літературної дискусії, самоліквідації ВАПЛІТЕ, членом якої був Юрій Яновський. І він знайшов сміливість не повернути до застарілих методів критичного реалізму 19століття, не наслідувати нехай і найкращі зразки російської класичної культури, а витворити  абсолютно новий твір, новаторський. Це і новий для української літератури сюжет, і система образів, і символіка,і  художні деталі,і  навіть композиція.

 А головне , у ньому  відчувається  вплив зарубіжної романтичної класики  на рівні світоглядному, що лише розширило художні обрії роману.

2. Планування роботи на уроці.

Учитель: За яким планом, у якій послідовності працюватимемо на уроці?

Пропоную таку версію:

1. Неоромантизм як напрям модернізму.
2. Романтичні образи Міста і Моря.
3. Романтичні герої роману Сев, ТО-Ма-Кі, Богдан, Тайах.
4. Рефлексія.

(Доповнення і уточнення запропонованого плану учнями)

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

1. Робота в групах.

1 група – Неоромантизм як напрям модернізму. Навчальний продукт – пам’ятка, схема тощо.

2 група - Романтичний образ Міста. Навчальний продукт – ментальна карта.

3 група- Романтичний образ Моря . Навчальний продукт -  сенкан.

4 група – Організація  художньої ради кіностудії. На порядку денному – розподіл головних ролей і захист позицій.

       2.Виступи груп.

Учитель. Отож, сьогодні на уроці ми трішечки привідчинили  завісу таємничості  неоромантичного мариністичного новаторського роману. Поговорили про  героїв, узагальнили наскрізні образи Моря і Міста. Попереду копітка дослідницька робота над романною  символікою, з’ясування проблематики та ідей, які звучать зі сторінок.Чи можемо ми йти далі? Оцініть нашу і свою роботу на уроці.

 

ІV.Рефлексія.

1. Зобразіть настрій на цю мить.
2. Оцініть свою участь в уроці.  Чи все сказали, що хотіли? Чи все почули, що хотіли?Чи добилися поставлених цілей?Якщо ні, то як це краще можна було б зробити?

 

V.Домашнє завдання.

Дібрати епізоди, в яких ідеться про достойні вчинки і думки героїв, записати їх у вигляді тез чи плану  до зошита.

 

 

 

 

25.10.2021

Тема: Новаторство художньої форми («Майстер корабля»):модерний сюжет, що інтригує, умовність фабули, зміщення часопростору

Мета:

Формувати предметні  компетентності

- ознайомити здобувачів освіти із творчістю Юрія Яновського, дати загальну характеристику розвитку української прози та  особливостям світовідчуття і світобачення Ю.Яновського і їхній вплив на його творчість;

- вчитись аналізувати художні образи, їх символічність та ознаки неоромантизму; розкрити морально-етичні колізії роману  «Майстер корабля», образи героїв

  -виховувати у здобувачів освіти активну життєву позицію, інтерес до творчості Ю.Яновського, виховувати патріотизм засобами художнього слова.

 

ХІД  УРОКУ

І.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ  МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ ЗДОБУВАЧІВ  ОСВІТИ

ІІІ. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Історія створення і прототипи

Роман було написано за дуже короткий термін. Автор розпочав його восени 1927 року в Одесі, а завершив за кілька місяців уже в Харкові. В основу твору поклав особистий досвід із часів своєї роботи в кіно.

У 1920-х роках вважали, що кіно — це швидше ремесло, а не творчість, технології, а не власне мистецтво. Відповідно місця, де виробляли фільми, називали кінофабриками.

Юрій Яновський, хай і недовго, був художнім редактором на Одеській кінофабриці, яку тоді жартома називали «Голлівудом на березі Чорного моря». Він правдоподібно відтворив внутрішній лад цієї установи, бо знав його не лише з чуток і розповідей. А один із реальних епізодів — підготовку репортажу про зустріч наркома закордонних справ Г. Чичеріна з турецьким міністром — зобразив досить детально, з елементами технології творення документального кіно.

Павло Нечеса

Не лише кінофабрика, а й саме місто відіграє в романі неабияку роль. Сучасники автора одразу впізнали Одесу з її неповторним колоритом і людьми. Найбільше у творі морської романтики. Це морські краєвиди й захопливі бувальщини про подорожі та пригоди. Автор розповів і про різні кораблі: створення вітрильника для зйомок фільму — чи не ключовий епізод роману.

Більшість героїв твору мають реальних прототипів. На перших сторінках роману згадується літературний редактор Михайль, у якому сучасники легко впізнавали Михайля Семенка. Директор нагадує тодішнього керівника кінофабрики Павла Нечесу. В особі Професора автор зобразив художника Василя Кричевського, який був історичним консультантом під час зйомок. Танцівницю Тайах ототожнювали з балериною Ітою Пензо, а прототипом художника й режисера Сева став Олександр Довженко. Ну, а образ головного героя багато в чому став відображенням особи самого автора.

Сторінками спогадів

В кабінеті Юрія Івановича на книжковій шафі над письмовим столом стояла дуже гарна модель вітрильної яхти, либонь, фрегата, — в позиції, як це намалював Кричевський на обкладинці першого видання «Майстра корабля». Юрій Іванович придбав чи замовив цю модель ще в час свого перебування в Одесі, коли працював на кінофабриці і задумав писати «Майстра корабля». Юрій Іванович міг точно і безпомилково назвати морським терміном кожнісіньку деталь моделі і дуже любив свій фрегат.

Юрій Смолич, письменник

Особливості жанру та художньої організації

Юрій Яновський почав писати роман ще досить молодим — у двадцять п'ять років. Тоді він любив пошук, експериментував. Особливо захопився проголошеною М. Хвильовим романтикою вітаїзму з її підкреслено активним і творчим ставленням до життя.

«Майстер корабля» був задуманий як твір модерністський. Його основа неоромантична: на першому плані — окриленість, фантазія і віра в людські можливості, які наче зовсім заступають приземлену буденність. Екзотика приморського міста, романтика морських пригод, молодість з її нестримними творчими амбіціями, кохання і вірна дружба — усе це сприяє творенню загального неоромантичного ефекту життєвої повноти, незмарнованих днів людського життя.

Неоромантизм — напрям модернізму, якому властиві увага до незвичайних особистостей, сильних пристрастей, до всього загадкового й фантастичного.

Умовність — порушення правдоподібності зображення з художньою метою.

Автор вдався до художньої умовності, вибудовуючи особливий світ роману: утримався від змалювання дрібниць щоденного побуту, а натомість виділив найбільш яскраві моменти у стосунках героїв.

Художня умовність — прикмета будь-якого літературного твору, адже мистецька картина світу завжди відрізняється від реальності. Автор увиразнює ті прояви дійсності, що відповідають його творчому задумові, інші ж може ігнорувати. Інакше кажучи, художня умовність — це свідома деформація дійсності з певною мистецькою метою.

Специфіка неоромантичної умовності позначилась і на зображених у романі часово-просторових координатах. Вони не тотожні реальним часу й простору, а мають передусім естетичне значення — містять лише художньо значущі складові.

У літературі час і місце подій можуть миттєво змінюватись — відповідно до авторського задуму. Трапляється, що письменник звертає читацьку увагу на події, які відбуваються одночасно в різних місцях або в різні епохи тощо. Це все важливо враховувати, аналізуючи роман.

Організація твору Юрія Яновського доволі складна й експериментальна. Виклад стилізований під мемуари — спогади вже немолодого героя про давні часи. Письменник, ще молода людина, пробує уявити, яким має стати його герой на восьмому десятку років. Він немовби мандрує в часі, гортаючи сторінки людського життя, переноситься від молодості до старості й навпаки, тим самим додаючи всьому твору філософської глибини.

Автор активно використовує позасюжетні елементи, розлогі розповіді персонажів про події, що відбуваються на далеких островах, в Італії, Румунії тощо. Усі епізоди яскраві, неоромантичні — вони зазвичай ілюструють примхи долі та людську волю до життя.

Роман новаторський, тож визначити його жанр досить складно, адже в ньому є й філософські роздуми, є й неоромантична любовна лінія, наявні риси пригодницького твору. Є також і футуристична спроба зазирнути в майбутнє, передбачити його. Отже, це твір зі складною організацією, що поєднав ознаки кількох романних різновидів.

Проблемно-тематичний комплекс

Становлення українського кіно — одна з важливих тем твору. Кінофабрика й далекосяжні творчі задуми привертають увагу автора. Однак загалом тема ширша й масштабніша — це творення якісно нової української культури. Недарма головний герой То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) з піднесенням згадує про свою «наречену», якій присвятив усе життя: «Культура нації звуть її». Отже, народження сучасної й повноцінної культури вільного народу є основною темою. Помітне місце посідають теми мистецтва, кохання, дружби, моря й морських пригод.

Автор розповів про формування нової української інтелігенції й порушив у зв'язку із цим низку проблем переважно морально-філософського характеру. Узагальнено — це проблема людини, яка будуватиме майбутнє України, вільне від усіх темних прикмет попередніх часів. А звідси — увага до філософських проблем сенсу життя, щастя, творчого покликання, молодості і старості. Порушено проблему оновлення в особистих стосунках, зокрема в ставленні до жінки в суспільстві майбутнього.

Мотиви та образи

Теми й проблеми роману розкриваються за допомогою окремих мотивів, два з яких заслуговують на особливу увагу. Перший — це мотив молодості, який є наскрізним, адже нове життя будують переважно молоді мрійники: «Тільки молодість має таку повінь думок. Снуються вони скрізь, приходять від усіх дотиків, і ледве встигає за ними дзвінкий бігти час». Навіть слова літньої людини — автора мемуарів — відсилають саме до молодості: «Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки і перемоги...».

А другий — мотив моря, що тісно пов'язаний з мотивом молодості. Не випадково Тайах звертається до героїв: «Я почуваю вашу молодість як морське повітря». Або такі промовисті слова: «Біля моря ми почували себе сильнішими». Море не лише посилює романтичні почуття й додає сил, воно ще спонукає до відвертих зізнань і роздумів: «Море — це великий степ, на якому росте синя й чорна трава. Біля моря Добре Думається, і звичайні слова набирають таємного й великого змісту».

Образи героїв роману розкриваються переважно в трьох людських вимірах: у творчій праці, дружбі й коханні. Оповідач не лише розмірковує над сценарієм, а ще й бере безпосередню участь у монтажі документального фільму. Режисер Сев із головою занурюється в підготовку до зйомок нової картини про море. Матрос Богдан своїми розповідями про морські пригоди надихає сценариста й режисера. Усі разом захоплені побудовою корабля для майбутнього фільму. А Богдан ще й виготовляє «майстра корабля»: «Так я називаю фігуру, що живе під бугшпритом. Вона веде корабель, оберігає його від рифів і заспокоює хвилі». Цю фігуру Богдан зробив подібною на свою кохану Баджін, з якою його розлучила примхлива доля.

У творчій співпраці міцнішає чоловіча дружба, але вона також проходить випробування в любовному трикутнику: головний герой і режисер Сев закохані в чарівну танцівницю Тайах. Це доволі самостійна емансипована жінка, яка намагається розібратися в собі та своїх почуттях. Автор зображує такий тип взаємин, у яких жінка є рівноправною учасницею — вона воліє самостійно робити вибір супутника життя, а не бути заручницею чоловічої волі.

 

ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ. Рефлексія

·         1. Яке враження справив на вас твір Ю. Яновського «Майстер корабля»? Які почуття, роздуми він викликав? Які запитання у вас виникли? У який спосіб ви могли б знайти на них відповіді? Які з них ви хотіли б обговорити з однокласниками, однокласницями й учителями, у родинному колі?

·         2. Які події з життя письменника покладено в основу твору «Майстер корабля»? Наведіть приклади епізодів роману, де автор використав свій досвід роботи на кінофабриці.

·         3. У якій формі написано роман? У чому полягає умовність часопростору твору?

·         4. Які культурні діячі стали прототипами героїв роману? Хто з них був вам відомий раніше?

·         5. Які теми та проблеми розкрито у творі?

·         6. Які з названих тем (проблем) ви вважаєте актуальними в наш час?

·         7. Які теми (проблеми) твору близькі вам особисто? Чи погоджуєтеся ви з їх трактуванням у романі? Чому саме?

·         8. Як позначилися на художніх особливостях роману особистісні якості, світогляд митця, його оточення?

·         9. Пригадайте, що таке романтика вітаїзму. Чи можна вважати роман «Майстер корабля» вітаїстичним твором? Чому?

·         10. Чому роман «Майстер корабля» можна назвати модерністським твором?

·         11. Які риси неоромантизму виявились у романі? Наведіть приклади відповідних епізодів.

·         12. Чому цьому твору складно дати одне жанрове визначення?

 

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Висловте свою думку: чи вдалося авторові передати радість від праці над створенням корабля? Що допомогло йому в цьому або чого забракло, щоби справити належне враження на читача?
• 2. Із чим автор порівнює корабель у цьому тексті? Які метафори використовує для його зображення? Які з них здалися вам найбільш яскравими?
• 3. Наведіть приклади використання в тексті персоніфікації. Якого ефекту дозволяє досягти використання цього художнього засобу?
• 4. Знайдіть у тексті приклади звуконаслідувань. З якою метою створює їх автор?
• 5. Які почуття виникли у вас під час читання уривка? Як ви гадаєте, чи відповідає цей результат авторському задуму?
• 6. За допомогою яких мотивів Ю. Яновський у романі «Майстер корабля» розкриває проблеми творення нової української культури, духовності української людини, її самоусвідомлення в новій дійсності?
• 7. Які морально-етичні проблеми розкрито у творі?
• 8. Чи можна героїв твору То-Ма-Кі, Режисера, Сева, Тайах, Богдана, Професора назвати неоромантичними героями? Наведіть аргументи щодо кожного з названих персонажів.
• 9. Доведіть або спростуйте твердження: «У романі «Майстер корабля» автор розкриває національне крізь призму загальнолюдського».
• 10. Розкажіть про умовність художнього часу і простору в романі, модерністські образи моря і Міста.
• 11. Зверніться до епіграфів роману. Деякі дослідники вважають, що епіграфи часто виконують роль певного коду, який розгортається у відповідну сюжетну структуру, указує на важливу ідею. Чи відбувається це в романі «Майстер корабля»?

V.ДОМАШНЄ  ЗАВДАННЯ.

Підготувати цитатну характеристику одного з героїв роману «Майстер корабля»).

 

18.10.2021

ТЕМА: Юрій Яновський. Новела "Майстер корабля"

Д/З Прочитати новелу. Дати відповіді на тести в кінці новели

 15.10.2020

ТЕМА: КОМЕДІЯ "МАРТИН БОРУЛЯ". ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. КАРПЕНКА - КАРОГО

Д/З Прочитати комедію "Мартин Боруля" (скорочено). Коротко записати біографію І. Карпенка - Карого

16.10.2020

ТЕМА: ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ П.А. ГРАБОВСЬКИЙ

Д/З Ознайомитись з біографією П.А.Грабовського. Написати міні - твір "Україна в поезії П.А. Грабовського"

19.10.2020

ТЕМА: КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1 (ТЕСТИ)

Темою повісті "Кайдашева сім'я" є зображення

варіанти відповідей

 

життя нетипової для України селянської родини

 

 

життя українського села в пореформену добу на прикладі однієї родини

 

 

сімейного селянського побуту до закріпачення українських земель

 

 

родинні перипетії в добу кріпацтва

Запитання 2

Хто з персонажів повісті описується такими словами:" Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість в розмові й повага до панів."

варіанти відповідей

 

стара Довбишка

 

 

Маруся Кайдашиха

 

 

Мелашка Балашівна

 

 

баба Параска

Запитання 3

У якому селі відбуваються події повісті "Кайдашева сім'я"?

варіанти відповідей

 

Кучугури

 

 

Степанівка

 

 

Семигори

 

 

Піски

Запитання 4

Про кого річ: "Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх в руках."

варіанти відповідей

 

про старого Балаша

 

 

про молодого Довбиша

 

 

про одного з Мазурів

 

 

про Омелька

Запитання 5

Кого в романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" названо "двужоном"

варіанти відповідей

 

Чіпку Варениченка

 

 

Максима Гудзя

 

 

Грицька Чупруненка

 

 

Василя Пороха

 

 

Івана Вареника

Запитання 6

Укажіть, що стало вирішальним моментом у виборі злочинного шляху Чіпки?

варіанти відповідей

 

вплив товариства

 

 

нещасливе кохання

 

 

утрата землі

 

 

злиденне життя

Запитання 7

Визначте розв'язку твору "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

варіанти відповідей

 

У Чіпки незаконно одбирають землю

 

 

Чіпка одружується з Галею і кидає розбій

 

 

Мотря видає властям сина-вбивцю і його відправляють на каторгу

 

 

Чіпка сходиться з волоцюгами Лушнею, Матнею, Пацюком

Запитання 8

За жанровою формою роман "Хіба ревуть воли..." є

варіанти відповідей

 

побутовим

 

 

релігійно-філософським

 

 

історичним

 

 

героїко-фантастичним

 

 

соціально-психологічним

Запитання 9

Як прийнято називати театр другої половини 19 століття?

варіанти відповідей

 

театр Кропивницького

 

 

театр Старицького

 

 

український професійний театр

 

 

театр корифеїв

 

 

театр Тобілевичів

Запитання 10

Яка тема п'єси Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля"?

варіанти відповідей

 

знедоленої селянської дівчини, ображеної батьком

 

 

одруження хлопця на вагітній нареченій

 

 

здобування хліборобом дворянських прав

 

 

показ методів збагачення селян

Запитання 11

Чому Націєвський втік від нареченої Марисі?

варіанти відповідей

 

злякався Миколи, попереднього жениха Марисі

 

 

вона виявилася бідною

 

 

подумав, що вона чекає дитину від іншого

 

 

вона виявилася некрасивою

Запитання 12

Чому Мартину Борулі відмовили у дворянстві?

варіанти відповідей

 

він вів не дворянський спосіб життя

 

 

у документах поплутали букви в прізвищі героя

 

 

вирішили, що він не гідний бути дворянином

 

 

Націєвський вирішив помститись за наречену

22.10.2020

ТЕМА: ІВАН ФРАНКО -ТИТАН ДУХУ Й ДУМКИ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Д/З Прочитати твір "Сікстінська мадонна"

26.10.2020

ТЕМА: ЛІРИКА ЗБІРКИ " З ВЕРШИН І НИЗИН". ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО КОМПОЗИЦІЮ ЗБІРКИ

Д/З Вивчити вірш

29.10.2020

ТЕМА: ЛІРИКА ЗБІРКИ "З ВЕРШИН І НИЗИН". "ГІМН"

Д/З Здійснити ідейно - художній аналіз твору І.Франка "Гімн"; вивчити вірш

2.11.2020

ТЕМА: ПОЕТИЧНА ЗБІРКА "ЗІВЯЛЕ ЛИСТЯ". ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО ЇЇ КОМПОЗИЦІЮ. 

Д/З Вивчити вірш (на вибір)

5.11.2020

ТЕМА: МІСЦЕ ЛЮБОВНОЇ ТЕМИ У ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА "ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ У СНІ"

Д/З Вивчити вірш